З моїм хлопцем ми зустрічаємося вже чотири роки. Кохаємо одне одного, але одружитися нам заважає відсутність власного житла. Він живе з батьками в однокімнатній квартирі, а я в гуртожитку.
Пробували винаймати квартиру, але невдовзі зрозуміли, що на наші дві зарплати це проблематично. Ледь вистачало на найнеобхідніше, але що робити, якщо буде дитина. І ми знову роз’їхалися, кожен до себе.
Але нещодавно він мені сказав, що познайомився з дівчиною в соцмережі і почав листуватися. Вона із забезпеченої сім’ї, є машина, своя квартира. Працює вона теж у престижній фірмі свого батька.
Він, як потім з’ясувалося, став із нею зустрічатися, а мені говорив, що спілкується тільки в соцмережах. Я не стала йому говорити, що знаю про це, а він не здогадується.
Я спочатку образилася, а потім зрозуміла, що йому набридла ця невлаштованість у житті, адже в цієї дівчини і так усе є. Я не схвалюю його поведінку, але й не можу засуджувати.
Нам уже понад 20 років, і потрібно кожному влаштовувати своє життя, купити нормальну квартиру і стати на ноги. Я люблю його і не хочу йому заважати. Нехай сам вирішує, як вчинити, хоча мені дуже боляче і прикро.
Ми стільки років разом, багато було хорошого. Тільки я не можу зрозуміти, як можна цінувати не людину, а її багатство. А як же кохання? Чи його не було і мені це тільки здавалося, що він мене любить?
От тільки не можу вирішити, піти самій чи почекати, що він робитиме. Хоча в будь-якому разі я вже з ним не буду. Подруга мене заспокоює, що може він і не піде від мене.
Але навіщо ж мені поруч такий ненадійний чоловік. Я вже краще якось сама дам собі ладу. А може мені ще пощастить і я зустріну своє справжнє кохання?
