Сашко з посмішкою взявся за ручку дверей, але нічого не міг з собою вдіяти. Цілий тиждень він уже працював тут, точніше — проходив стажування, і щоразу посміхався, наче дитина, якій нарешті дали улюблену іграшку.
Він довго йшов до цього, йшов до своєї мрії. Вдома Сашка ніхто не розумів. Усі твердили, що робити жінок красивими — це взагалі не чоловіча справа. Але Олександр з дитинства мріяв перетворювати простих дівчат і жінок на справжніх красунь.
Він навчався, працював ночами, щоб стати візажистом, потрібно було купувати багато хорошої косметики. Ніхто її просто так не давав. Сашко не пропускав жодного заняття, навіть коли хворів.
Одного разу його відправили додому з температурою, бо Сашко знепритомнів. Він пам’ятав, як викладач сказав йому:
— Мало того, що ти сам нічого не запам’ятаєш у такому стані, так ще й своїх товаришів заразиш. Іди додому. Запевняю тебе, ти швидко все надолужиш.
Сашко довго не міг знайти роботу. Усі запитували про досвід, звідки він у нього. І навіть хороші рекомендації з навчального закладу не давали жодної переваги.
Те, що його взяли сюди стажистом, звичайно, було справжньою удачею. Адже він зайшов, не сподіваючись ні на що, і потрапив саме в той момент, коли літня господиня вичитувала працівників:
— У мене таке відчуття, що ви всі застрягли в минулому столітті. Подивіться на клієнтів, які до вас приходять. Літні люди, та ще й такі, у яких грошей, як кіт наплакав. А все чому? Та тому, що ви нічого не вмієте. А може, вам просто не хочеться морочитися?
Правильно, зарплата хороша, навіщо напружуватися?
Сашко стояв осторонь. Нарешті господиня звернула на нього увагу:
— Молодий чоловіче, ви, мабуть, помилилися. Це салон краси для жінок.
Він набрався сміливості й підійшов до неї:
— Доброго дня, я щодо роботи. Він простягнув їй документи.
— Роботи?
Людмила Євгенівна переглянула документи, посміхнулася:
— А що? Ось вам і свіжа кров.
Поруч із ним одразу з’явилася доглянута дама. Вона незадоволено скривила губи:
— Людмило Євгенівно, візьміть на роботу цього молодого чоловіка. Спочатку стажером, а якщо все піде добре, тоді прийміть його на постійну роботу.
— Добре, Анно Вікторівно.
Було видно, що директорка не дуже задоволена наказом господині, але не могла їй не підкоритися.
А Сашко стояв і згадував, скільки ж у цієї Анни Вікторівни салонів по місту. Він точно знав три, але, швидше за все, їх набагато більше.
До роботи приступив наступного дня. Йому поки що не доручали нічого особливо важливого, але Сашко й не нав’язувався. Розумів, що він новачок, тож зараз краще не висуватися, а просто робити все, що йому кажуть.
Потихеньку дівчата, які там працювали, звикли до Олександра, навіть іноді радилися з ним. Людмила Євгенівна просто не звертала на нього уваги, ніби його й не було.
Наближалося свято. Роботи було стільки, що Сашко вже й забув, що він стажист. Він стояв біля дзеркала нарівні з усіма й уже отримав чимало подяк від клієнтів.
Він увійшов, струсив сніг, почав знімати куртку. Неподалік дівчина мила підлогу. Сашко звернувся до однієї з колег:
— Невже у нас з’явилася прибиральниця?
— Так, сьогодні другий день працює, хоч на це час витрачати не треба.
— Сашко, там на тебе вже чекають, якась пані висловила бажання потрапити саме до тебе.
— До мене? — зацікавився Сашко.
Йому, звісно, було приємно, але й трохи страшно. Через дві години він звільнився. Вислухав багато приємних слів від клієнтки, а потім навіть директор його похвалив:
— Ну, що я можу сказати, ще тиждень, і, якщо все так само буде добре, візьмемо на постійну роботу.
— Дякую, Людмила Євгенівна, — подякував Сашко.
У салоні була перерва. Вдень відвідувачів було менше, ніж зазвичай, тому ті, хто працював, по черзі обідали й відпочивали. Сашко швидко поїв і вийшов на вулицю. Погода була чудова.
Через два тижні співробітників усіх салонів запросили до ресторану на корпоратив. Це було головною темою обговорення останнім часом.
У дворику було багатолюдно. Вийшли всі, хто був вільний. Тихо падав сніжок, але морозу не відчувалося. Сашко навіть помітив дівчину, яка мила у них підлоги. Він досі не розгледів її обличчя. Вона весь час прикривалася коміром і хусткою, насунутою на саме обличчя. А зараз ті, хто був на вулиці, просто дошкуляли їй:
— Света, ти ж підеш на корпоратив, а підеш у цій же хустці чи у тебе їх аж дві? — сипала жартами Оля, визнана красуня їхнього салону.
Хоча Сашко, якби був начальником, давно б її звільнив, бо ще жодного нормального образу від неї він не бачив.
Дівчина мовчала. Оля не вгамовувалася, решта підбадьорювали її сміхом. Сашко не витримав:
— Тобі не соромно? Вона ж тільки прийшла працювати, зрозуміло, що не відповість вам.
Оля повернулася до нього, посміхнулася:
— Ой, подивіться, захисник знайшовся, без року тиждень працює, а вже зауваження робить. А може, ти закохався? А що? Чудова парочка вийде!
Колеги зі сміхом пішли, а Сашко повернувся до дівчини:
— Вибачте їм, вони не зі зла.
— Нічого страшного.
У неї був мелодійний голос. І Сашко раптом випалив:
— Ви ж підете на корпоратив? Не будете їх слухати?
— Я поки не знаю, мені особливо нема що вдягнути.
Сашко запально заговорив:
— Ви обов’язково маєте піти, щоб показати всім цим пліткаркам, де раки зимують. Ми щось придумаємо, я вам допоможу. І взагалі, приведу вас до ладу, зроблю такий макіяж, що всі просто в непритомність впадуть.
Нарешті Сашко побачив її очі. Лише на секунду, бо вона швидко відвела погляд і знову натягнула хустку нижче:
— Дякую вам.
Сашко загорівся цією ідеєю. Він випросив у сестри вечірню сукню та туфлі. Та, звісно, здивувалася, але дала.
— Не забудь потім мене познайомити, якщо вона того варта, заради кого ти так стараєшся.
— Ну, хто знає, може, й познайомлю, — сказав Сашко.
Оскільки одяг у сестри був досить простим, Сашко додав кілька яскравих деталей і в підсумку залишився задоволений. Він із задоволенням базікав зі Світланою на перервах, а всі сміялися з нього. Навіть Людмила Євгенівна якось сказала йому:
— Сашко, вона всього лише прибиральниця, повір, нічого у тебе з нею не вийде. У вас занадто різне сприйняття життя.
— Людмила Євгенівна, я вас почув.
Сашко вперто похитав головою. Він не міг терпіти, коли люди так поводилися.
Настав той самий день. У салоні майже нікого не залишилося, тільки Сашко, прибиральниця та ще один майстер. Їм довелося працювати до закриття, а тому на корпоратив вони мали їхати прямо звідси
. Майстриня, яка залишилася, мабуть, була єдиною, хто не брав участі в постійних насмішках над Светою. І Сашко був радий, що сьогодні тут саме вона.
— Света, сідай, — звернувся Сашко до Свети.
— Сашко, може, не треба?
— Треба.
Він чаклував над нею, водночас дивуючись. У неї були доглянуті волосся та шкіра. Не кожна багата дівчина може цим похвалитися. У те, що це було від природи, Сашко нізащо б не повірив, бо він добре розумів, але нічого не сказав. Через годину він подивився в дзеркало й сам здивувався. Світлана була не просто красива, вона була приголомшлива.
— Там у підсобці сукня й туфлі, я випросив їх у сестри. Трохи підправив, звісно.
Світлана мовчки прослизнула в підсобку й повернулася звідти зовсім іншою людиною.
Майстриня, яка якраз звільнилася від останнього клієнта, буквально ахнула:
— Ого! Так на прибиральницю ти зовсім не схожа. Ну все, Оля спочатку впаде від заздрості, а потім буде ненавидіти тебе.
Світлана загадково посміхнулася й поглянула на Сашка:
— Ну що, викликаємо таксі?
Корпоратив уже розпочався, коли вони під’їхали до ресторану. Сашко простягнув їй руку, і вони так увійшли до закладу. Звісно, першою людиною, яку вони зустріли, була Оля. Вона глузливо поглянула на Сашка:
— Ну, а чого ти прибиральницю не притягнув? Потім вона перевела погляд на Світлану, і посмішка повільно зникла з її обличчя. — Та ну! Ні!
Оля розвернулася на підборах і кинулася в зал. Сашко розсміявся. «Ну все, для Олі вечір зіпсований». На них дивилися з подивом. Ті, хто працював у їхньому салоні, навіть підходили, щоб переконатися, що це справді Світлана, та сама, що миє підлоги.
Минула вже година. Анна Вікторівна, трохи помовчавши, заговорила:
— Ви всі знаєте, скільки років я працюю в індустрії краси. Спочатку було важко, раніше на красу не було такого попиту. Потім все пішло як по маслу. Наразі у мене дев’ять салонів. Я не молодію, і зараз мені важко справлятися з таким великим господарством.
Та й у більшості салонів почався застій. Подумавши, я прийняла рішення… — Усі в залі завмерли. Тиша була просто моторошною. Кожен думав, що наступні слова будуть про закриття салонів, але ні.
— Загалом, я вирішила відійти від справ. Звісно, не відразу, поступово, але відсьогодні повноправною власницею всіх салонів стає моя онука. Вона довго навчалася цьому, і не тільки у нас, а й за кордоном. Вирішила подивитися, як працюють заклади зсередини.
І навіть деякий час працювала в одному з салонів прибиральницею, — продовжувала Анна Вікторівна.
— Світлано, підійди, будь ласка, до мене.
Сашко завмер і повільно подивився на Свету. Вона встала, підморгнула йому й легкою ходою попрямувала до сцени. Анна Вікторівна здивовано окинула її поглядом:
— Ого! А я й не знала, що ти у мене така красуня!
Света розсміялася:
— Бабусю, я теж не знала, поки не потрапила в руки справжнього майстра своєї справи. І, до речі, тепер директор салону на вулиці Лесі Українки — Олександр.
Сашко почервонів, а потім зблід:
— Що відбувається? Вона що, зараз про нього говорить?
Але судячи з того, як на нього поглядали колеги, мова йшла саме про нього. Людмила Євгенівна одразу покинула свято. Трохи згодом пішла й Оля. Решта просто чекали. Ніхто точно не розумів, чим закінчаться такі зміни.
Сашко вийшов на вулицю, підняв комір. До вечора мороз посилився. У ресторані ще тривали веселощі, але він вирішив іти додому.
— І куди це ти без мене? Це нечесно. Ми ж прийшли разом, значить, і йти повинні разом.
Сашко обернувся. Перед ним стояла Света. Така ж приголомшлива, як і раніше, тільки верхній одяг на ній змінився. Зараз на плечах дівчини була шубка, вартість якої дорівнювала половині вартості цього ресторану.
— Знаєш, я просто трохи не в собі, — промовив Сашко.
Світлана розсміялася:
— А ти повернися до себе і розкажи, куди збирався втекти.
Він знизав плечима:
— Та нікуди. Додому. У сестри сьогодні день народження. Їй пощастило народитися напередодні Нового року.
Света запитала:
— Це та сестра, у якої ти заради мене відібрав сукню?
— Ну, не відібрав, а попросив.
— Сашко, візьми мене з собою. Я буду дуже добре поводитися. Тим більше я ж повинна їй подякувати.
Він здивовано подивився на Свету:
— Ти справді цього хочеш?
— Дуже. Тільки заїдемо за подарунком.
Света була настільки активною, настільки жвавою, що за пів години вони вже стояли біля дверей квартири, буквально обвішані пакетами.
Світлана прискіпливо оглянула себе:
— Сашко, як я виглядаю?
— Ти виглядаєш просто чарівно.
— Справді? — Світлана хитро поглянула на нього. — А чому ти тоді сьогодні навіть не спробував мене поцілувати?
Поки Сашко намагався отямитися, Світлана вже показала йому язика й натиснула кнопку дзвінка.
Двері відчинила сестра. Впізнавши свою сукню, вона побачила приголомшеного брата й розсміялася:
— Вітаю! Сашко, що з тобою? Ти злякався дверей власної квартири? — Проходьте, будь ласка. Не звертайте уваги на стан мого брата. Зазвичай він виглядає трохи розумнішим.
Світлана підморгнула йому.
— Дякую вам за сукню і за брата теж. Знаєте, насправді він дуже хороша людина. До речі, він вам ще не розповідав, що тепер не стажист, а директор салону краси.
Дівчата вже увійшли в квартиру й розмовляли десь там. А Сашко, наче статуя, все ще стояв на сходах. Нарешті посміхнувся. «Ну, Света, це не просто дівчина, а справжнє полум’я!» І сьогодні він обов’язково її поцілує, хай там що. Сашко нарешті увійшов, зачинивши за собою двері:
— А де всі? Ніхто не хоче допомогти мені з пакетами?
До нього підбігла сестра:
— Сашко, ніколи б не подумала, що у тебе буде така дівчина! Думала, знайдеш якусь горгону. Света — чудова! От би ти на ній одружився!
Сестра втекла, а Сашко промовив до себе: «А чому б, власне, не одружитися».
