Невістка, яку ми майже 6 років гнобили і всім серцем ненавиділи, прийняла нас як рідних, впустила в свій будинок

Я все життя прожила в місті, ми з чоловіком обзавелися великою квартирою, в 4 кімнати. Для людей нашого статусу і достатку це дуже навіть не погано.

Чолвік мій все життя викладав в університеті, а я працювала бухгалтером, і зараз підпрацьовую. У нас 3 дітей.

Ну і коли ми купили квартиру, звісно ми розділили все по чесному. На 4 частини. 3 нашим дітям, а останнє тому, хто нас догляне.

Ну і словом, влип наш старший син по саме годі. Вліз в якийсь кредит, за який 3 роки не міг розрахуватися, а в кінці кінців продали ми все своє майно, щоб допомогти дитині.

Ну і як результат, синову частку довелося віддати, нашу теж, донька свою забрала, а в нас є ще менший син, та ми за ним не спілкувалися, адже нам не дуже подобається його вибір.

Ми подзвонили і розказали всю ситуацію. Син відразу спитав де ми будемо жити з батьком. Ми розвели руками, адже нашої зарплати на зйомне житло точно б не вистачило, а навіть якщо так, ми ж не вічні, не зможемо собі достойну старість забезпечити, без власного майна.

Син, якому ми віддали гроші, зважаючи на те, що має теж трикімнатну, дітей у нього не має, але нас бачити в своєму домі не захотів. І тоді підтримка прийшла звідти, звідки не розраховували.

Ось так. невістка, яку ми майже 6 років гнобили і всім серцем ненавиділи, прийняла нас як рідних, впустила в свій будинок.

А от інші діти якось відсіялися, чи що. І телефонувати перестали, навіть не поцікавилися де ми. Ось так буває.

You cannot copy content of this page