Мої дві дорослі доньки звинуватили мене в тому, що я обділила їх та онуків. Я не захотіла продавати кватиру, як вони того хотіли. Дітей я ростила одна, тому віддавала їм все, а вони й звикли до цього. Мої бажання для них взагалі нічого не варті.
Заміж я вийшла рано. Дуже швидко в нас з’явилися дві прекрасні донечки. Чоловік вже після другого року сімейного життя пішов і я його більше не бачила. Звісно, ні мені, ні донькам він не допомагав. Ростити самій двох дітей було вкрай важко.
Єдине, що рятувало так це те, що жили ми в селі в старому будиночку моїх батьків. Земля допомагала кінці з кінцями зводити. Коли дівчата виросли і повиходили заміж, то я навіть по квартирі їм не могла дати. Отак і жили – донечки зі сім’ями по орендованих квартирах, а я сама в селі.
Та якось об’явилася моя названа сестра. Вона жила в місті, мала квартиру, але ні чоловіка, ні дітей не було. Так вийшло, що різниця в віці нас дуже велика. В свій час, коли вона залишилася сиротою, мої батьки взяли над нею опіку на кілька років, щоб до дитячого будинку її не забрали.
Вона пам’ятала доброту моїх батьків, спілкувалася зрідка зі мною та вважала, що ми сестри, адже нянчила мене колись. Тому коли вона захворіла, то попросила наглянути за нею. Спочатку спосіб життя сестри викликав у мене подив.
Вона жила для себе, не звертаючи ні на кого увагу. Якось сказала мені, що якщо я за нею не нагляну, то вона знайде когось іншого, хто це зробить та отримає її квартиру. Я була шокована подібною заявою. Я ж не через квартиру їй допомагаю.
Проте що довше вона жила з сестрою, то більше розділяти її погляди на життя. Незабаром я залишилася одна у величезній квартирі в місті. Мої ж заміжні донечки одразу злетілися як мухи на мед. Вони чогось вирішили, що я маю продати це житло, а гроші поділити між ними.
Одна з дочок взяла з чоловіком іпотеку на квартиру і очікувала, що частина я так допоможу перекрити суму кредиту. Друга донька чекала третю дитину, хоч і жила на орендованій квартирі разом із чоловіком. Вона сподівалася купити невелике житло своїй сім’ї з тих же грошей.
Але я не збиралася її продавати, бо жити у місті мені сподобалося і вперше в житті я хотіла чогось для себе. Хоч на пенсії відчути смак життя, а не знову все віддати. Діти не маленькі і можуть собі раду дати. Доглядати сестру ніхто мені не допомагав.
А ось донечки вирішили, що я егоїстка. За їх словами, я обділила їх та онуків. Як це я наважилася пожити хоча б роки, що залишилися, для себе та насолоджуватися життям? Тепер жодна з них зі мною не спілкується, а я хоч поживу в тиші.
