Нове кохання захопило мене цілком, це як наслання, я не можу нічого з цим вдіяти…

У свого майбутнього чоловіка я закохалася одразу і, як тоді думала, на все життя. У нас хороша сім’я, доньці шість років, донедавна я була щаслива, доки не закохалася знову, безоглядно та безповоротно.

Це триває вже два роки. Ми разом працюємо, він знає про мої почуття до нього, сам теж не байдужий до мене, але він одружений, є діти. Скільки разів я намагалася звільнитися, щоб не бачити його, не перетинатись в офісі, але не маю сил.

Мені треба хоч би бачити його, я без цього не зможу жити. Чоловік поки ні про що не здогадується, я намагаюся ставитися до нього, як раніше, але з кожним днем мені все складніше вдавати, що я скучила і як і раніше його люблю.

Нове кохання захопило мене цілком, це як наслання, я не можу нічого з цим вдіяти. Боюся, що на роботі здогадаються про мої почуття до Аркадія, пліткуватимуть, або що ще гірше, розкажуть його дружині.

Я не хочу завдавати зло цій жінці і створювати проблеми коханій людині, але що робити, як з цим боротися, як позбутися цього почуття? Постійно лише він у голові.

Я не зраджувала чоловікові, і не збираюся його кидати, не хочу, щоб дочка росла без батька. Кажуть, що всяке, навіть сильне кохання, з часом минає, от і я почекаю, поки і моє грішне кохання пройде.

Я все сподіваюся, що не треба буде руйнувати ні його, ні мою родину. А поки житиму тим, що можу щодня його бачити, насолоджуватися тим, що я йому теж небайдужа, як він на мене дивиться.

Я і щаслива від цього і водночас дуже нещасна, що не можу бути з коханою людиною. Може, мені було б легше, якби я зважилася на зраду?

You cannot copy content of this page