Два роки тому ми з чоловіком прийняли досить імпульсивне рішення і, напевно, зробили помилку. Тепер ось розсьорбуємо. Річ у тім, що в той період чоловіка підвищили, і я, піддавшись внутрішній інтуїції, запропонувала йому взяти житло в іпотеку. До цього ми квартиру винаймали.
І винаймали довго, ще до появи двох наших дітей, старшому з яких нещодавно виповнилося 15 років. Потім почалися важкі часи, грошей стало не вистачати, тож тепер ми змушені на всьому економити, щоб не втратити вже внесену суму і нашу квартиру.
Доводиться важко, знайомі нас жаліють, але водночас заспокоюють і кажуть, що потім, коли ми виплатимо борг, жити нам буде набагато легше. З одного боку, це правильно, потрібно сприймати навіть важкі ситуації з якимось позитивом. Але з іншого…
Загалом, потрібно якось викручуватися, рахувати ціни в магазині тощо. Трохи мені допомагає рідна сестра. Надсилає різні фрукти, м’ясо. Вона давно переїхала в село і тепер живе, як завжди хотіла. Одного разу я вирішила, що треба б відправити дітей до мами на якийсь час.
Нам із чоловіком потрібно було кілька днів на відновлення нервової системи. Тим паче, мама завжди любила своїх онуків. Особливо коли вони були маленькими. Ми зібрали їм рюкзаки з продуктами, дали трохи грошей про всяк випадок і відвезли їх в інший кінець міста.
Перед цим, звісно, зателефонувавши мамі, але щось того дня явно пішло не так. Молодший син зателефонував увечері і попросив забрати їх. Він скаржився, що бабуся дивно поводиться і нічого їм не дозволяє. Я відповіла, що вони дорослі, тож нехай сидять у своїх телефонах або лягають спати.
А завтра вдень я до них приїду, дізнаюся, що там такого сталося. Звичайні дитячі капризи, подумала я, але вже близько о пів на третю дня я була біля маминого під’їзду. Наш із чоловіком відпочинок не задався, як можна розслабитися, якщо діти просять їх забрати?
Мама мене зустріла як ні в чому не бувало. Розповіла, що нагодувала дітей супом, а на сніданок дала макарони. Так, телевізор у неї зламався, тож розважити їх було нічим, але я й не вимагала нічого такого. Діти нудьгували на дивані, а мені раптом захотілося пити, і я глянула в холодильник.
Усередині нього були лише дві пачки якихось ліків, велика каструля смердючого супу і буханець хліба. Судячи з усього, його просто забули викинути. На моє запитання, де продукти, які я передала через дітей, мама показала на морозилку.
М’ясо, овочі й навіть кілька апельсинів вона поклала туди, щоб не зіпсувалися, а решту виставила на балкон. Навіщо? Ну, онуки тепер зовсім великі стали і їдять як коні. Ось мама їм супця й налила. І макаронів на сніданок, без нічого, а свіжі продукти вона вирішила залишити для себе.
Пенсія маленька, треба економити. У мене ж, її доньки, тепер немає грошей, як раніше. Усе витратила на купівлю квартири. Останнє було висловлено мені як явну претензію. З таким, знаєте, гордовитим тоном. Я спершу навіть не змогла зрозуміти, жартує мама чи ні, або, можливо, це якийсь розіграш.
Але ні, вона говорила серйозно. Ось таке в неї тепер до нашої сім’ї ставлення. Нібито ми зовсім про неї забули, бо вибрали повністю зануритися у свої проблеми. Хоча до іншої своєї доньки жодних претензій. Сестра іноді теж може надіслати їй продукти, але це трапляється, може, раз на рік.
Тоді як раніше ми з чоловіком допомагали мамі мало не щомісяця. Я, звісно, забрала дітей, посадила їх у машину і відвезла додому. Потім погодувала, запитала, чи нормально вони спали і чи все в них гаразд. Сюсюкатися з дітьми я не звикла, тож, переконавшись, що в них ще є гроші, відпустила їх гуляти.
Нехай ідуть, куди хочуть, а нам із чоловіком потрібно поговорити. Розповівши йому про те, що трапилося у мами, я запитала, що, на його думку, нам тепер залишається робити. Чоловік мені порадив: поговорити з мамою, пояснити, що наш бюджет стосується взагалі всього, що нас оточує.
Тому ми не тільки до мами перестали їздити, а й узагалі ходити в гості або на якісь свята, де потрібно робити дорогі подарунки. Якщо мамі все правильно донести, то вона й сама зрозуміє, у чому була не права. Такою була його чоловіча думка. Він ставив на моє вміння домовлятися.
А я ось думала по-іншому. Може, мама все сама зрозуміла, але вирішила так себе повести просто через характер? Я й раніше помічала легкі нотки егоїзму в її поведінці, але воліла дивитися на них крізь пальці. А тепер, коли вік лише посилює негативні риси, вона вирішила показати себе без прикрас?
Що ж, тоді миритися з нею буде, думаю, дуже складно. Як вирішити проблему, якщо людина не бачить, у чому конкретно вона не має рації? Я зателефонувала мамі наступного дня, але, на жаль, на діалог вона йти не хотіла. Тільки повторювала знову і знову, що нам усім до неї діла немає.
Тільки якщо потрібно скинути онуків на її голову, не більше того. Я намагалася її переконати, але в мене це погано виходило. Навіть чоловік узяв слухавку на кілька хвилин, але незабаром здався сам. Що робити? Уміння домовлятися тут не допомагає, але часу і нервів з’ясовувати стосунки немає.
Напевно, поки що поставлю стосунки з мамою на паузу. Можливо, потім, коли справи стануть кращими, ми продовжимо нашу розмову, але поки що ігнорую. Чи робить це мене поганою донькою, а може, й поганою матір’ю? Нічого не розумію. У сім’ї склалася ситуація – ворогові не побажаєш.
