Гості потроху збиралися, Света хвилювалася, що не вистачить стільців, і попросила Льошу сходити до сусідів.
— Та помістимося, чого ти вічно метушишся, — відповів чоловік, відкриваючи чергову пляшку, — краще огірочків наріж.
Света, скорчивши гримасу, подала йому тарілку із закускою. Льоша вже був напідпитку, почав вітати її ще з самої ранку, відкривши пляшку і здивувавши її тим, що ввечері запросив гостей.
— Льошо, ти що! — злякалася тоді Свєта, — у нас ні продуктів, ні грошей! Я думала, ми ввечері просто вдвох посидимо!
— Все нормально, Светік, я вчора отримав премію, ось і запросив Костика з подругою, ну і Женьку з Марією, бо якось незручно. А там Юрко почув, теж попросився, що мені йому, відмовляти? Ну і твою Лідку запросив, а то всі парами, а Юрко один.
Света з кожним його словом впадала у відчай, у голові крутилися списки страв, продуктів, а головне — грошей, яких завжди не вистачало, і які знову підуть на міцні напої. Захотілося ляснути чоловіка або розплакатися.
Але Льоша виглядав таким задоволеним, що вона прид.шила всі внутрішні протести й підхопилася з ліжка, поспішно натягуючи джинси.
— Гей-гей! Ти куди? Часу ще повно, я всіх покликав на шосту! Іди сюди, я тебе привітаю! — випивши ковток, Льоша простягнув руку.
— Льошо, не встигнемо! Треба швидше в магазин, потім готувати…
Чоловік відкинувся на подушки й налив ще червоного.
— Ти моя панікерка, ну біжи.
— Як це біжи? Одягайся, хто ж допоможе?
— Ні-ні-ні, — замахав руками Льоша, — у мене вихідний, ти чого? Я матч подивлюся, а ти тим часом сходи.
І Света сходила. Принесла три пакети продуктів, прибралася в квартирі, а потім взялася готувати салати та закуски, поки Льоша дивився матч, потягуючи пінне. До вечора їй хотілося лише впасти на ліжко й не ворушитися.
О пів на шосту прийшли перші гості — Костик із Оленою, привітали коробкою цукерок і відразу сіли за стіл, де Льоша почав пригощати їх «біленькою» та салатами.
Олена запитала Свету, чи не потрібна їй допомога, але та не встигла відповісти, як гостя вже знову вислизнула до вітальні, пробелькотівши щось на кшталт: «Ой, у мене руки-гаки, я тільки все зіпсую».
Женя з Марією вручили пляшку ігристого і теж приєдналися до веселої компанії, залишивши Свету наодинці розбиратися з куркою в духовці, час від часу кличучи її для тосту. Потім прийшов Юрко з кокетливою дівчиною, а також двоюрідна сестра Ліда сама. За стільцями до сусідів довелося йти Светі.
На їхньому майданчику нікого зі знайомих не виявилося вдома, і Света постукала у двері до нового сусіда, який вселився лише тиждень тому.
Слухаючи кроки за дверима, вона гарячково придумувала, як почати розмову. Двері відчинив симпатичний чоловік у одних штанях.
— Е-е, добрий день, я ваша сусідка, — почала Світлана, але чоловік не дав їй закінчити.
— Я знаю, дуже приємно нарешті познайомитися! Микола! Зі святом вас! — він простягнув руку.
— Світлана, — ніяково потиснувши гарячу долоню, відповіла Світлана. — Дуже приємно!
Вони дивилися один на одного й мовчали. Света думала, що в Миколи дуже гарні очі, і зовсім забула, за чим прийшла.
— Светік! — пролунало з відкритих дверей її квартири, — де ти застрягла?
Света здригнулася, відчуваючи, як щоки заливає рум’янець, і опустила погляд.
— У вас гості, — констатував Микола, — ви, напевно, хотіли щось попросити?
— Так, — запнувшись, відповіла Світлана, — нам не вистачає стільців і…
— А, зараз, не проблема, — Микола зник у квартирі й через пару хвилин з’явився знову, вже у футболці та зі стільцями, складеними один на одного.
Проігнорувавши спробу Свети взяти стільці, він підійшов до їхніх дверей і, дочекавшись, поки підійде Света, заніс стільці всередину.
— О, не встиг я й озирнутися, як дружина заміну мені знайшла, — зареготав Льоша, вивалившись у коридор. — Олексій! А ти новий сусід? — простягнув він руку.
— Микола, — скривившись, відповів сусід.
— Заходь до нас, познайомимося, у нас ось і Ліда нудьгує, так, Лідо? Светка тобі кавалера знайшла!
— Дякую, але я піду, — відрізав Микола, неприязно стиснувши губи.
— Та куди? Ходімо, по чарці, за знайомство! Светік, принеси тарілку. Давай-давай, Коля, гріх за знайомство не перекинути! — він обійняв Миколу за плечі й потягнув до вітальні.
Сусіду нічого не залишалося, як піти за ним, а Світлана понесла стільці, а потім повернулася на кухню.
Свято пройшло гамірно, весело й затягнулося майже до ранку. Проводивши останніх гостей, Света втомлено опустилася на сусідський табурет і опустила голову на руки.
Льоша хропів за столом, сусід пішов майже відразу, відкинувши всі спроби чоловіків і кокетливої дівчини Юри вмовити його залишитися.
Ліда чомусь образилася на Свету і весь вечір з нею не розмовляла. А сама Света мріяла, щоб вечір якнайшвидше закінчився.
І тепер сиділа на кухні, за столом, заваленим брудним посудом і залишками їжі, і думала, що сил на прибирання вже немає, а через три години на роботу.
— Ненавиджу восьме березня, — прошепотіла вона.
У школі, коли хлопці вітали однокласниць зі святом, вона завжди відчувала такий захват. Їй здавалося, що в цей день відбувається якесь диво, весь світ обертається навколо жінок, усі посміхаються, вітають, дарують квіти та подарунки, і їй завжди було так радісно в цей день.
А тепер вона була ніби прислуга. Вранці отримала келих червоного в ліжко та роботу на весь день.
Вона не помітила, як задрімала, і прокинулася від стуку в двері. Поглянувши на годинник, Света підскочила, наче її ужалили — проспала! Вже дві години, як мала бути на роботі!
Тіло боліло від незручної пози, від запаху міцного та їжі нудило, поки вона йшла до дверей, гадаючи, кого там принесло.
На порозі стояв Микола з букетом квітів.
— Ой, ви за стільцями, — заметушилася Света й побігла до кімнати за табуретками, заздрячи жінці, якій сусід з самого ранку приносить квіти.
— Стійте, ні! — наздогнав її голос Миколи, — я хотів привітати вас із вчорашнім святом!
Світлана зупинилася, не вірячи своїм вухам, і повільно повернулася до дверей. Микола простягнув їй букет:
— Це вам.
Світлана взяла букет своїх улюблених тюльпанів і завмерла, не знаючи, що сказати.
* * *
Через рік, восьмого березня, вона святкувала з Колею на гірськолижній базі. Він навчав її кататися на сноуборді. Вечір вони провели в ресторані, де Коля зробив їй пропозицію — так, як вона завжди мріяла: з обручкою, квітами та стоячи на одному коліні.
А Льоша та його дивні привітання були вже в минулому.
