Еля та Максим розлучалися гучно, зі скандалом. Обоє емоційні, вперті й, як то кажуть, «без гальм».
Так само вони й жили: гучні сварки, бурхливі примирення та багаж вражень.
Їм було весело разом, але водночас вони й доводили одне одного до сказу. У підсумку, проживши в шлюбі кілька років, вони посварилися й вирішили розлучитися.
Під час розлучення вона кричала, щоб Бог його покарав, а він відповідав, що це він її покарає. На той момент їм було по двадцять п’ять років, але вони поводилися як п’ятнадцятирічні підлітки.
Розлучення обоє переживали важко. Вони ненавиділи одне одного і, водночас, божеволіли без одне одного.
Навіть намагалися потім налагодити стосунки, але знову сварилися й розбігалися. Не зумівши жити поруч, вони, не домовляючись, поїхали в різні міста. Вона поїхала в Одесу, щоб залікувати душевні рани й почати нове життя. А він поїхав у Львів, з тією самою метою, але ще й щоб заробити. У обох була мета — стати щасливими на зло.
Вони ще намагалися створити сім’ї, але шлюби також виявилися невдалими. Зате у обох пішла вгору кар’єра. Вони стали серйозніше ставитися до життя. А головне — навчилися стримувати свій характер.
Зустрілися вони через десять років. Обоє приїхали під час відпустки, щоб відвідати батьків — вона поїздом, він на машині. Вони й раніше приїжджали, але завжди в різний час, тому й не бачилися.
Еля виходила з торгового центру, а він вийшов звідти на пару хвилин раніше й уже сідав у свою машину.
Вони побачили одне одного, але зробили вигляд, що не бачать. Вона випрямила спину, втягнула живіт і пішла красивою ходою. Щоб справити на нього враження.
А він довго не сідав у машину, голосно розмовляючи по телефону, щоб вона звернула на нього увагу. А коли зрозумів, що вона його бачить, сів у свою дорогу машину. Щоб також справити на неї враження. Вона дивилася йому вслід, а він дивився на неї у дзеркала.
А тут, як на зло, коли вона дефілювала на високих шпильках, у неї підвернулася нога, і вона впала обличчям вниз.
Максим задивився на це видовище й почав зловтішно реготати. Заради цього він навіть опустив вікно й крикнув: «Що, Господь покарав?»… і тут же в’їхав у огорожу.
Спрацювала подушка безпеки і зламала йому ніс. У неї одразу ж минула образа за те, що їй не вдалося справити на нього враження. Вона, переборюючи біль, злорадно крикнула йому у відповідь: «Що, Господь покарав?». І знепритомніла.
Їх доставили до лікарні, в одне відділення. Обоє з струсом мозку, але в Елі ще й вивих ноги.
У перший день вони не знали, що перебувають у лікарні разом. Побачили одне одного на другий день. Обоє з побитими обличчями… вони почали сміятися одне над одним.
Максим дивився на неї, і йому здавалося, що красивішої й ріднішої за неї немає нікого на світі. Навіть із побитим обличчям вона здавалася йому найгарнішою й найвеселішою. І всі його жінки, порівняно з нею, були млявими.
Тільки вона могла довести його до сказу зате з нею ніколи не було нудно. А ще він зрозумів, що в усіх своїх жінках він хотів бачити Її. Але вони не ВОНА. І він дуже сумував за нею.
А Еля дивилася на Максима, і в неї стискалося серце. Вона розуміла, що досі кохає цього дурника. Їй так хотілося обійняти його, притиснутися до нього… а потім як дати йому під ребра, щоб він знав, як їй було самотньо без нього.
У лікарні в них було достатньо часу, щоб про все поговорити, розповісти про своє життя. Без деяких подробиць.
До цього часу життя навчило їх стримувати свої емоції та приборкувати свій характер. Вони подорослішали, стали розсудливішими.
Вони обоє повернулися до рідного міста й знову одружилися. Зараз у них уже двоє дітей. Вони чудово розуміють, як важливо дати дітям гарне виховання та любов.
Народження дітей навчило їх самоконтролю та турботі одне про одного.
У житті завжди так буває: якщо людині є над чим подумати, вона зробить висновки й спрямує своє життя в правильне русло.
Минуло п’ятнадцять років. Тепер їхній дім нагадував добре налагоджений, хоч і часом імпульсивний, механізм.
Діти — старший Денис та молодша Софія — успадкували від батьків весь спектр емоцій, але, на щастя, здобули й головне: відчуття безпеки та безумовної любові.
Вони знали, що коли тато й мама починають надто гучно сперечатися про те, чий соус до пасти смачніший, це не розвал сім’ї, а просто така специфічна форма подружніх пестощів.
Звісно, «без гальм» вони бути перестали, але божевілля нікуди не зникло.
Одного вечора, коли діти вже заснули, Еля вирішила дістати з верхньої полиці шафи стару вазу. Вона підсунула стілець, дістала крихку річ і, зробивши обережний крок назад, щоб спуститися, стілець хитнувся.
Еля дивом втрималася на ногах, але ваза вислизнула з рук і з гуркотом розбилася на друзки.
Максим миттєво вибіг із кабінету, побачив всю сцену: Еля стоїть на одній нозі, перелякана, серед керамічних уламків.
Він повільно опустив окуляри для читання на кінчик носа, спокійно сперся об одвірок і з легким прижмуром вимовив:
— Що, Господь покарав?
Еля на секунду завмерла, пригадавши той самий день біля торгового центром. На її обличчі з’явилася хитра посмішка. Вона повільно взяла м’яку декоративну подушку, влучно запустила нею прямо Максиму в обличчя і, сміючись, відповіла:
— Ні, це я тебе покараю, якщо ти зараз же не принесеш віник!
Максим спіймав подушку, притягнув Елю до себе і міцно обійняв. Вони вже давно навчилися сміятися над власними вадами та не перетворювати дрібні іскри на згарища.
Їхнє кохання зрештою переросло з руйнівного урагану на потужне, тепле джерело сили — саме таке, яке ламає огорожі, але будує справжній дім.
