О першій годині дня я збиралася додому і ні з того, ні з сього я раптом прошу його мене провести….

Я сама не знаю, що зі мною робиться, але тільки на чоловіків ровесників я не реагую. Тобто, я можу з ними говорити, танцювати, але це все – ніяких стосунків. Директор нашого підприємства створив в Інтернеті базу даних. Для цього саме до нашого відділу завезли зайвий комп’ютер.

Встановили на нього спеціальну програму і почали вводити дані руками людей, яких брали з біржі праці, тобто зарплату їм платили не ми, а держава. Зірки збіглися таким чином, що коли до нас мав прийти черговий робітник, мені терміново довелося перенести додому від мами швейну машинку.

І директор видав мені на допомогу одного нашого місцевого бійця, а іншого треба було зустріти на вулиці — працівник із біржі до нас на Базу даних. Я тільки двері йому відчинила, одразу відчула – МОЄ. І відразу ж захотілося стати гарною та цікавою!

Коли забирали у мами машинку, коли принесли її до мене додому, це почуття лише посилилося. Змінюватися я почала миттєво. Спочатку – зовні. Це помітила подруга: Що сталося? — спитала вона. “А що?” – перепитала я. Ти стала чудово виглядати – стимул з’явився – новий чоловік на роботі.

Подобається. Дуже. Тільки йому лише 24 роки. Він на 17 років молодший за мене. А як стимул виглядати на всі сто — чудовий!. Стимул так і залишився стимулом, коли б я не пішла до друга-пенсіонера збирати вишні. Я три тижні чесно гнала маячні думки з голови.

Ми просто розмовляли, просто ходили на перекури. Він навіть дав мені зрозуміти, що йому подобається наша бухгалтерка. Мені, ясна річ, це було неприємно, але що поробиш, він молодий, вона молода, а я стара вішалка, якою й думати в цей бік, просто сміх.

Бути такого не могло, щоб я просто помилялася. Як я тримала себе в руках! Але якби не вишні. Мені просто стало соромно перед другом-пенсіонером за те, що я просто тупо приїжджаю та забираю врожай та їду. Він мамі моїй дзвонить вже не вперше.

Коротше, я зрозуміла, що на подяку за його працю треба з ним хоча б чаю випити, але ми чаєм не обмежилися. На наступний день, як на зло, була робоча субота. Певна річ, на роботі нікого не було, крім заступника директора. Та й наш відділ. На роботу я прийшла з головним болем.

Мені щастило, бо начальниця любить гульнути і поставилася до мого стану з розумінням. Аж тут прийшов той самий хлопець. Чого його принесло на роботу у суботу – невідомо. О першій годині дня я збиралася додому і ні з того, ні з сього я раптом прошу його мене провести.

Він від готовності аж підскочив. І ми пішли до мене на каву. Вдома після кави ми дружно пішли до комп’ютера. Я вирішила, що людину треба терміново розважити та включила фільм. Він наполегливо намагався запросити мене сісти поруч із ним.

Ось тут я чомусь трохи струхнула і стала давати задній хід. Хлопцеві робити не було чого, і він пересів до мене ближче сам. Він не уникав мене 7 годин. Щось нескінченно брехав усім підряд телефоном. На ранок у неділю до мене дійшов жах скоєного. Я була сама від себе в сильному шоці.

Я боялася йти на роботу в понеділок. Як я гляну йому в очі? На першому ж перекурі він почав напрошуватись у гості. Я взагалі розгубилася та відмовила, а в п’ятницю він прийшов до мене ввечері і лишився на всю ніч. Спали лише кілька годин. Я підвелася перша і пішла на кухню.

Потім мені щось знадобилося у кімнаті. Заходжу і зауважую, що він за мною пильно спостерігає. Абсолютно мовчки. “Що трапилося?” — гадаю. Потім він вийшов до мене на кухню. Довго і мовчки за мною спостерігав, а потім сказав: «Ти за ніч стала зовсім інша. Ти дуже змінилася».

Попри все, разом ми вже п’ятий рік, а на днях він мені сказав, що щодня розуміє одне — учора він мене любив менше, ніж сьогодні. Я навіть уявити не можу, що в мене до нього було якесь життя. Хоча мені вже 45, а йому ще тільки 28.

You cannot copy content of this page