– Як це не заплатив? Чому? — здивовано виглянула Аріна з ванної кімнати, де в цей час вручну прала дитячі речі.
Чистий одяг закінчився, і, як на зло, саме в цей час зламалася пральна машина. А на ремонт грошей поки що не було.
– Ну, мені зараз нічим платити! Чого ти дивуєшся? Ти ж знаєш, що на початку місяця я позичив двадцять тисяч на меблі своєму колезі. А він досі мені борг так і не повернув, — розвів руками чоловік.
— Та ти що, Вітя! Банк чекати не буде! Терміново шукай гроші. Я не знаю, подзвони мамі, сестрі в місто. Нехай позичать нам хоча б на кілька днів, — обурювалася Аріна.
«Та що ж це за біда така! Як тільки доходить до сплати іпотеки, то одна проблема спливає, то інша, — з гіркотою думала вона.
— Минулого місяця чоловікові затримали зарплату, а потім віддали, але не всю. А тепер її доброму чоловікові, який намагається всім допомогти, борг не повернули. І як їм тепер викручуватися?»
— І ти своїм теж подзвони, — похмуро промовив Віктор.
— Моїм? Та ми їм уже за два місяці винні! І минулого, і позаминулого місяця ми сплачували іпотеку за рахунок грошей, які давали мої батьки, — з досадою сказала Аріна. — Кажу ж, подзвони своїм.
Чоловік неохоче взяв мобільний і набрав номер старшої сестри, яка мешкала з родиною в обласному місті.
— Дарино, привіт. Як у вас там? — почав він не дуже весело.
— Ой, братику! Привіт! — сестра, на відміну від брата, була бадьорою й веселою. — Добре, що ти подзвонив. Я сама вже хотіла набрати, та закрутилася — стільки справ треба зробити перед від’їздом.
— Я це… Навіщо я взагалі дзвоню, — продовжував невпевнено Віктор. — Нам тут треба платити за іпотеку, а з грошима зараз зовсім погано. Не позичите нам? Я віддам найближчим часом. Як тільки колега поверне борг, одразу й перекажу тобі.
— Оце так! Ми зібралися до нього в гості, а він просить у борг. Як це розуміти? Чим ви там гостей зустрічатимете, якщо у вас кишені порожні? — жартома запитала сестра.
– У гості? До нас? — щиро здивувався Віктор.
– Що? Які ще гості? — знову визирнула з ванної Аріна, вся спітніла й червона від інтенсивної та незвичної для неї роботи.
– Відчепися, — невдоволено махнув на неї рукою чоловік, роздратований неприємною новиною.
— Так, у гості, — бадьоро продовжувала сестра. — А ти що, не радий? І про гроші не переймайся. Позичу, скільки треба.
— Дякую, звичайно. Тільки нам зараз справді не до гостей… Може, все-таки до батьків поїдете, га? — запропонував Віктор, уявляючи, що йому зараз доведеться вислухати від дружини.
— А чому до вас не можна? До батьків ми приїжджаємо щомісяця, а у вас ще не були. Ви купили будинок, живете там уже пів року. З рідних нікого в гості не запрошуєте. Ось ми й вирішили з чоловіком та дітьми приїхати до вас на кілька днів.
Подивитися, як ви там влаштувалися, на новому місці. Чи ти не радий нас бачити? А може, ти нездоровий, Вітя?
– Та ми здорові! Справа не в цьому… Ти зрозумій, Дарино, нам зараз не до цього, чесно кажучи! Все одне й те саме. Грошей немає. У холодильнику порожньо, пральна машина зламалася, фен згорів, за інтернет і кабельне телебачення не заплатили.
Арінка мене дошкуляє. Ось такі справи.
— Ой, не можу, заплакав, як дитина. Грошей немає, а в холодильнику порожньо. Не впізнаю я тебе, братику. Це ти? Ваші проблеми всі вирішуються. Найголовніше — всі здорові, а решта — дурниці.
Все, вирішено! У вас є дім, значить, і гостей приймати можете. А все, що потрібно, ми привеземо з собою. Завтра чекайте!
Дар’я відключилася. А через пару хвилин на рахунок Віктора надійшов переказ від сестри. Там була сума, якої цілком вистачало для сплати кредиту.
— О, гроші прийшли. Як швидко!
— Ну, то плати, чого чекаєш? — запитала дружина.
— У нас з тобою тепер з’явилася інша проблема. Завтра до нас приїде сестра з родиною, — зреченим тоном випалив Віктор.
— А ти не міг їм відмовити? Пояснив би, що якщо ми просимо в борг, то нам не до гостей. Чим я їх пригощатиму? Сухарями? Чи зеленою цибулею з городу? — Аріна була роздратована.
— Та я намагався, чесно! Ти ж чула, все розповів і пояснив. Але Дарину просто так не переконати. Ти її не знаєш, чи що? Сказала, що все необхідне вони привезуть із собою.
Наступного дня, ближче до вечора, до невеликого затишного двору Голоступців під’їхав кросовер, з якого на простору сільську вулицю вийшла вся родина Дар’ї.
— Ну, рідні, де ви там? Зустрічайте гостей, — голосно вигукнула вона, відчинивши хвіртку у ще не зовсім облаштований двір.
Віктор та Аріна разом із дітьми стояли біля ґанку.
— Привіт, Дарино, Олегу, — обійнявши сестру та зятя, не дуже весело промовив господар.
— Привіт, заходьте в дім, — без емоцій промовила Аріна.
— А ти чого така? Нумо, давай обіймемося, як годиться! — сказала невістці Дарина, по-дружньому поплескавши її по плечу.
Енергійна гостя по черзі обійняла всю сім’ю брата, обіймаючи їх і заражаючи своїм позитивом. Потім Олег і двоє хлопчиків, їхні сини, теж почали обіймати й цілувати Аріну та маленьких Варю й Дениса, чим навіть трохи їх збентежили.
Після обіймів галасливі гості витягли з машини й занесли у двір численні сумки та пакети.
— Ось, у нас тут похідний мангал, хлопці зараз його зберуть. У цьому контейнері шашлик, ще з вечора замаринований, має вийти смачним. У пакетах продукти — рибка, сир, ковбаска, різна зелень, фрукти…
Ще щось, вже не пам’ятаю. У тій сумці все необхідне до чаю — тортик, тістечка, печиво, вафлі, зефір. До речі, чай і каву ми теж прихопили з собою. І про міцні напої теж не забули, — весело щебетала Дарина, дедалі більше дивуючи брата й невістку.
— Навіщо ж стільки? — з посмішкою запитала господиня дому, дивлячись на численні пакети з провізією.
— Нічого. Дивіться, нас скільки — все з’їмо, — бадьоро відповіла зовиця.
Потім Дарина дістала з сумки гарну ляльку для Варі та іграшкову вантажівку для Дениски.
— Тримайте, дітки! Це вам подарунки.
— Дякуємо! — радісно відреагували діти.
У цей час до воріт будинку під’їхала вантажна «Газель», пролунав гучний сигнал.
— Хто це? — здивувався Віктор. — Ще гості? Мабуть, помилилися адресою.
– Ні, ні! Вони не помилилися. Ходімо, допоможеш мені розвантажити, — покликав його зять за ворота.
– Аріна, — почала зовиця, коли чоловіки занесли величезну коробку у двір будинку. — Наша сім’я вперше у вас в гостях. Ось і вирішили ми з чоловіком подарувати вам на новосілля пральну машинку. Нехай це буде нашим добрим подарунком, який довгі роки служитиме вам вірою і правдою.
— Та ви що? — щиро здивувалися господарі. — Це ж дорого! Ми планували купувати все поступово.
– Нічого дорогого. Не дорожче грошей, як каже моя мама, — задоволено відповіла Дар’я. Вона любила дарувати подарунки близьким людям. — Зараз разом з Олегом одразу її встановіть. А ми з Аріною тим часом розберемося з продуктами та накриємо стіл.
Гості з цікавістю оглянули двір і будинок і залишилися дуже задоволені новим житлом Віктора та Аріни.
— Молодці! Правильно зробили. Будинок — це дуже гарне придбання. Тепер сюди можна ще пару діточок у аїста замовити, — промовила Дар’я.
— Ой, ні! Нам поки що цих двох вистачить! — зі сміхом відповіла Аріна.
Коли родичі сиділи за накритим столом, Віктор від щирого серця подякував сестрі та зятю за такий щедрий і потрібний подарунок.
— Так, і я приєднуюся до чоловіка. Ви нас дуже виручили. Я вже руки собі стерла. Ми ж не звикли руками прати, не так, як наші бабусі, — сказала господиня.
— Але це ще не все! — урочисто промовила Дарина. — Аріно, у тебе ж два тижні тому був день народження, правда?
— Так, — розгублено відповіла невістка.
— Ну ось, прийми від нас з Олегом подарунок — фен останньої моделі з набором різноманітних насадок. Ти будеш найкрасивішою у вашому селищі!
— Дякую! Дуже доречно. Мій днями згорів, — здивувалася Аріна, приймаючи подарунок від зовиці.
Протягом наступних двох днів гості не байдикували й не сиділи на місці. Вони допомогли господарям привести до ладу зарослу ділянку. Вирубали зарості вишні та малини, що заполонили більшу частину двору, обрізали гілки на плодових деревах.
Крім того, перекопали землю й сформували грядки для майбутніх насаджень. Чоловіки відремонтували стареньку альтанку, а потім пофарбували її лаком, і вона засяяла новими фарбами. А ще встановили в ній стіл і лавки.
— Ну ось і добре. Приїдемо наступного разу, а тут уже можна буде посидіти. І мангал вам потрібно у дворі встановити. Дуже зручно — і м’ясо можна смажити, і овочі, — запропонував Олег.
— Встановимо. Тепер, коли у нас є такі помічники, ми й лазню зможемо побудувати, — з посмішкою сказав Віктор.
Усе добре. А з ріднею, звісно, треба спілкуватися. Тим більше, якщо вони такі активні й самі цього дуже хочуть.
