Я єдина дочка, з мамою завжди були добрими подругами, розповідала їй у деталях про своє особисте життя, іноді шкодувала про це, але все одно потім посвячувала її на всі подробиці.
Два роки тому я поїхала від батьків за кордон жити, рік живу зі своїм обранцем, все дуже добре у нас, про сварки та недоліки, яких дуже мало, я не розповідаю батькам, навчена гірким досвідом.
Розповідаю тільки хороше, ми частіше листуємося з батьками, зідзвонюємося раз на кілька тижнів, бо я поєдную роботу і навчання, і не можу постійно бути на зв’язку.
Батьки ж працюють вдома і завжди доступні і чекають моїх повідомлень і дзвінка. Але в ці моменти я, навіть якби хотіла поскаржитися, не встигла б, бо є важливіші теми для обговорення.
Нещодавно купили з моїм хлопцем квитки разом, щоб приїхати до моїх батьків познайомитися. І кілька разів за цей місяць моя мама абсолютно без приводу стала намовляти на нього і намагатися налаштувати мене проти \.
Вона казала щось на кшталт: «Я бажаю тобі щастя, розплющи очі, думай сама, ти живеш з неправильною людиною, він поганий, він гуляє, а ти за нього ще й платиш скрізь» – і так далі.
Проблема в тому, що все це не має під собою жодної підстави. Я дуже ображаюся на це, мене це ранить до сліз, тому що я щаслива і не бачу причин, через які моя мама мене намагається розвести з моїм хлопцем.
Одного разу я перестала говорити з нею, іноді казала, що її страхи нормальні. Я не знаю, що робити в цій ситуації, адже мати одна, а чоловіків багато, але й з матір’ю не проживеш усе життя, адже треба будувати свою сім’ю.
І також я знаю, що навряд чи повернуся в моє селище жити в будь-якому випадку, навіть якщо не складеться з моїм обранцем. Не можу зрозуміти причину маминої поведінки.
