Олі завжди подобалися високі, м’язисті та статні чоловіки. Один із таких красенів і підкорив якось її серце. Щоправда, безтурботна ідилія тривала трохи більше року. Якось Оля відпросилася з роботи раніше – щось їй сильно нездужалося. Працювала вона кухарем у шкільній їдальні. У дівчини паморочилося в голові, та й нудота не проходила вже кілька днів.
За порадою подруги вона пішла перевірити, чи не при надії, і її припущення підтвердилися. Додому вона йшла і уявляла, як зрадіє Артур. Майбутня мама купила ароматичні свічки, піцу, яку так любив чоловік. Вже в коридорі Оля відчула щось недобре – там стояла пара чужих жіночих капців. Вона зайшла до кімнати, де застала чоловіка з сусідкою по сходовому майданчику.
В Олі потемніло в очах. Вона впала. Більше дівчина нічого не пам’ятала. Вже в лікарні вона вирішила, що Артура не буде більше в її житті. Тепер вона одна у відповіді за малюка, який у неї скоро з’явиться. Виписавшись із відділення, Оля прогнала Артура. Як не просив він її, переконуючи, що це було в нього з сусідкою вперше, і такого не буде, дівчина була непохитна.
Зраду пробачити, означало для Олі – не поважати себе. Згодом вона стала мамою чудової донечки Тані. З того часу Оля була вже не одна. Ну, як кажуть, не одна. У їхньому жіночому царстві жив ще кіт Васька. Він і був тим єдиним чоловіком. Цього рудого кота Оля підібрала біля смітника, коли повернулася з лікарні.
Його – ще зовсім маленьке і сліпе кошеня залишили самого. Пожаліла Оля кошеня і забрала його до себе – тепер їй не було так самотньо. Згодом ця грудка хутра трансформувалася у товстого та огрядного кота. Кіт вважав себе у хаті господарем, так би мовити, главою родини. Оля його обхожувала, смачно годувала і зважала на всі його забаганки.
Кіт же не заперечував, натомість, як справжній джентльмен, він добре їв, спав і грав у своєму котячому будиночку. Коли Оля втомлювалася, а Таня не хотіла спати, Василь лягав поруч із дівчинкою і співав їй пісеньки своєю котячою мовою. Здається, всіх слів розібрати було неможливо, але сенс пісень дитина вловила.
Так вони й жили – весело та злагоджено. Кіт, як справжній чоловік, дозволяв себе любити, а Оля була згодна на такі умови. Кожен був задоволений своєю роллю у житті іншого. Ніхто не втручався в особисті стосунки один одного до певного часу. Васька любив самостійно поблукати вулицями. Потім він приходив додому, і все поверталося на свої кола.
Оля була дівчиною тямущою, тож нічого не мала проти загулів кота. Коли коту треба було випустити пару і обійти всі свої вуличні володіння, він сідав біля вхідних дверей, голосно й вимогливо нявкав, доки Оля не підходила і не випускала його. Дівчина викликала йому ліфт, кіт поважно заходив у нього і їхав на перший поверх.
Там він чекав, коли хтось вийде з дому або зайде до під’їзду. Тоді Василь повільно, піднявши хвіст догори, дефілював на вулицю. Мешканці будинку добре знали Василя, і коли він повертався додому, вони натискали потрібну для кота кнопку ліфта. Так кіт попадав на свій рідний дев’ятий поверх. За кілька днів історія повторювалася.
Понад те, Вася вважав себе першокласним здобувачем. Одного разу, коли Оля від розпачу поскаржилася коту на те, що вона не має грошей на наповнювач для його туалету, і що м’ясо в морозилці закінчилося, а це означає, що його улюблених курячих котлет ні сьогодні, ні завтра не буде, він, як справжній чоловік, взяв у свої лапи забезпечення сім’ї.
Василь приніс додому мишу, яку зловив у підвалі. Кіт довго чатував її біля нірки, сам навіть її не скуштував на зуб. Миша була ще теплою, тільки ось господиня чомусь не зраділа його мисливським навичкам. Оля голосно верещала, схопила Таню на руки і закрилася в туалеті. Кіт так і не збагнув, чому господиня незадоволена.
Коли господарка вийшла зі своєї засідки, ситий кіт спав на дивані і муркотів. Мишу він надійно сховав під столом – завтра ще пограє з нею і з’їсть. Наступного дня Василь приніс до хати палицю сирокопченої ковбаси. При чому добру половину ковбаси він з’їв ще на вулиці. Оля знову закотила істерику. Кіт дивився на неї, як на божевільну.
В один з днів у двері квартири Олі хтось наполегливо дзвонив. Оля відчинила двері і ніс до носа зіткнулася з незнайомим чоловіком у чорній шкіряній куртці. Чоловік був дуже злий і погрожував звести її кота зі світу та ще й нахамив та образив саму Олю. Ошелешена дівчина довго стояла перед дверима, не наважуючись пройти до кімнати.
Кіт скромно сидів у кутку і дивився на неї, вдаючи, що не може зрозуміти, чому це господиня обурюється. За виразом його морди можна було вгадати, що він думає. Оля спочатку кричала на кота, а потім лагідно попросила не бешкетувати на вулиці. Василь, як справжній чоловік, промовчав і цього разу. Після цього випадку життя пішло своєю чергою.
Оля іноді згадувала сусіда, та й тільки тоді, коли їй було вже зовсім сумно. Цей чоловік їй сподобався, тільки зізнатися, навіть собі в цьому вона не хотіла. Та й особливо думати про нього у дівчини не було часу. Батьки Олі поїхали закордон і лише зрідка надсилали їй подарунки, а інших родичів у цьому місті дівчина не мала.
У п’ятницю, коли Оля з донькою повернулися з прогулянки, дзвінок відчайдушно «кричав» на всю квартиру. Оля відчинила двері. Перед нею стояв сусід із грошима в руці. Він був дуже злий і вимагав відвезти кота до ветеринара раз та назавжди і намагався дати Олі гроші на цю справу. Оля мовчала. В якийсь момент чоловік замовк та почав вибачатися.
Перед собою він побачив гарну дівчину, а не як минулого разу – незнайомку в халаті та з маскою на обличчі, тому вирішив, що помилився квартирою. Вона запросила його до квартири, щоб не влаштовувати розбірки на весь під’їзд. Михайло озирнувся. Чиста світла квартира.
Дитяче ліжечко стоїть біля дивана та котячий будиночок теж. Ні, він явно не схибив дверима. Тут живе його супротивник – кіт. І ця вродлива дівчина – його господиня. Кіт з усмішкою спостерігав за ним із глибини свого будиночка – так, про всяк випадок, йому краще не висовуватись, а то, хто його знає, як далі справа піде.
За десять хвилин Михайло сидів на кухні і уплітав вареники. Кіт Василь очей з нього не зводив – ще чого і до його тарілці підбереться і вівсянку з бичками доїсть, а може ще горщик його вирішить потурбувати. Коли Оля вийшла з кухні, щоб переодягнути Танечку, Михайло обережно зазирнув у холодильник. Легенько свиснув, він швидко зачинив дверцята.
Їжі там було вкрай мало. Оля ледь не останнім пригощала свого гостя. В той вечір він запросив дівчину в кафе, де вони прекрасно провели час. Вони мали багато спільного. Виявилося, обоє люблять читати одних і тих же авторів. Ще вони домовилися наступного вечора піти у кіно. І Олі не треба турбуватися. Мама Миші посидить з Танею.
Оля дізналася, що Михайло разом із мамою переїхали до її будинку три місяці тому, після того, як не стало батька. До цього вони жили в іншому місті, де зараз живуть брати Михайла – Сашко та Борис. Мишко влаштується і працює на будівництві бригадиром. Провівши Олю з Танею додому, Мишко з’їздив у магазин, звідки привіз величезний пакет продуктів. Через рік вони одружилися…
