Сиджу я вдома, нікого не чіпаю, готуюся до сесії, раптом дзвінок у двері, а час ближче до вечора і я була сама. Відкриваю, на порозі стоїть Кирило. Очі бігають, ручки спітніли, хвилюється.
Я питаю: “Вам кого?” він каже: «Мабуть, вас, справа в тому, що ми з друзями посперечалися…точніше поворожили. Ви вірите в долю? Я хотів знайти собі дівчину і поклався на «руку долі». .
Вийшло три мішки. З одного наосліп я вибрав вашу вулицю, з іншого номер будинку, з третього квартиру. Шанс один із десяти мільйонів” і показав їй зім’яті папірці.
Я, звичайно, ледве стрималася, щоб не засміятися. Проходьте, кажу, розувайтеся, юначе, якщо така справа і ви моя доля, мене Маша звуть. Я тоді весь час удома сиділа, по дискотеках та клубах не ходила.
З інституту одразу додому, але всякою потойбіччю хіромантією по молодості і справді захоплювалася. Річ у тім, що я цього хлопця вже знала. Ми познайомилися ще в дитинстві.
Коли ще я була в третьому класі, цей вульгарний тип з моїм братом навчався в десятому, вони разом грали в ансамблі. Ось брат і захотів мене з другом по хитрому познайомити, щоб не сиділа вдома, не кисла.
За кого вони мене тримали? Ну, не маленька дівчинка та й на пам’ять ніколи не скаржилася, але вирішила підіграти, я їх того ж вечора з братом “знайомила”. Які актори даремно зникли… Разом ми вже понад 20 років.
