Я не якась 20-річна дівчинка, яка не знає, що робити в житті. Я маю досить непогану кар’єру, але з коханням якось не склалося. Я дуже закохалася в одного чоловіка. Тепер я впевнена, що все проходить крізь біль та образи.
І радості, і щастю, і всьому приходить кінець. Адже все починалося, як у казці. Спершу знайомство. Вже минуло 1,5 роки після розставання з колишнім чоловіком.
Коли ми познайомилися, всі були в жахливому настрої, бо це була гулянка. Ми обидва не любимо галасливі компанії, але, проте, там були, а далі розпочалися зустрічі.
Я маю доньку, зустрічалися по-різному, не завжди все нормально виходило. Він часто кидав усе і їхав до мене на зустріч, а бувало навпаки. З ним я була на сьомому небі від щастя. Я його любила, як нікого й ніколи, і він любив мене.
А зараз я не чекаю, що він приїде, зателефонує. За весь рік бувало, що він не дзвонив день, два, три, а я чекала і вірила, що йому не вдалося. Він часто буває зайнятий, і сам казав, що сам зателефонує.
Але коли пройшов тиждень, і він не дзвонив, я набралася мужності і сама йому зателефонувала. Те, що я почула, викликало мене в шок. Він мав проблеми, і він просто сказав, що не хотів ні з ким говорити і все.
Я була в шоці. Я сиджу, хвилююся, молюся, щоб він був живий і здоровий, а в нього не було настрою, от і все. Вкотре це повторилося. Потім почав дзвонити, наче все налагодилося, але все ж таки вже не так часто, як раніше.
Ось тепер уже не дзвонить три дні і мені здається, я вже на нього не чекаю. Мені начебто й добре без нього. Я не говоритиму, що не люблю його. Я і зараз, як і раніше його дуже люблю, і любитиму завжди тільки його.
Я не уявляю свого життя без нього, але й так жити немає сенсу і тепер, попри все, я на нього не чекаю, не сподіваюся побачити його, не чекаю на його дзвінок і мені добре. Хоча дуже хочу, щоб було все, як раніше, але, напевно, це неможливо.
