Я з чоловіком разом вже п’ять років. Майже весь час ми жили з моєю мамою, бо не вистачало грошей на окреме житло. Нагода переїхати з’явилася одразу після весілля. Грошей в нас було небагато, тому квартиру винайняли скромну.
Моя мама виявилася нестерпною жінкою. Вона від самого почату була проти мого шлюбу. Ще поки жили в неї мама не раз дорікала моєму нареченому. Казала, що він ні на що не здатний.
Коханий тільки відмовчувався, бо не хотів сваритися з майбутньою тещею, у якої ще й доводилося жити. Але тепер, коли ми переїхали, життя набуло зовсім інших фарб. Коханому навіть запропонували високооплачувану посаду, а борги почали зменшуватися.
Здавалося, все нарешті має піти на лад. Ось тільки моя мама ніяк не заспокоювалася. Вона почала дзвонити саме тоді, коли мій чоловік приходив, і вмовляла мене розлучитися з чоловіком. Мовляв, доки дітей немає, я можу знайти собі партію більш вдалу.
А одного разу вона заявила, що приїде погостювати до нас, начебто щоб переконатися, що я живу в нормальних умовах. Звичайно ж, і я, і мій чоловік розуміли навіщо вона їде до нас.
Зрозуміло, що чоловік був категорично проти. Та я й сама не зраділа такій новині. Що, зрештою, не дивно. Кому б хотілося зайвий раз рознімати чоловіка, який сперечається, з матір’ю?
Однак квиток на потяг мама вже купила, а не пустити її у свій дім – це вже занадто. Тож тепер я думаю, як примирити чоловіка з матір’ю, які на дух один одного не переносять. Як краще вчинити?
