– У сенсі, Олено, ти маєш свою квартиру? — дивувався Павло, в черговий раз підшукуючи житло для своєї родини, поки його дружина з маленькою дитиною намагалася зібрати речі.
– Ну, як би … та трикімнатна, в якій живе моя старша сестра – Ольга з чоловіком – це моя квартира, – винувато пробелькотіла Олена.
– Ну ти, мати, даєш. І при цьому ти мене змушуєш уже втретє за рік шукати орендоване житло?! — Павло з обуренням кинув телефон на стіл, замучившись обдзвонювати агентства нерухомості, які виставляли такий цінник, що молодій сім’ї з дитиною було явно не по кишені.
– Ну а загалом, що я обурююся, радіти треба. Адже квартира справді твоя? І документи також на тебе оформлені? Чи просто у вас такі споріднені ігри із претензіями на “твоє-моє”?
– Ні, Павло, квартира справді моя, – я єдиний власник цієї квартири, і володіла їй ще до того, як ми з тобою одружилися, – опустила очі Олена.
– Ось це приїхали … – Чоловік мало не впав зі стільця.
А починалося все приблизно так.
Олена з Павлом познайомились на роботі. Молоді спеціалісти в молодій компанії. Павло був на пару років старший за Олену. Ну і якось ситуація була така у фірмі, де 90% колективу — віком до 30 років: корпоративна культура, спільні заходи та інше.
Не одне весілля вже зіграли у компанії, де наречений та наречена працювали в одному чи сусідньому відділах.
Не оминула доля службового роману та Павла з Оленою. Спочатку просто дружили в рамках роботи, допомагали один одному в робочих моментах, ходили разом на обід, зависали за філіжанкою кави в обідню перерву. Потім молоді люди стали вже зустрічатися окрім роботи і зізналися у симпатіях один одному.
Так у парочки почався цукерково-букетний період, який переріс мало не в корпоративне весілля. Гостей на весіллі – 50% були співробітники фірми.
Іпотеку одразу брати не стали, але й до батьків ні з того, ні з іншого боку жити не пішли.
– Ні, Олено, чули про досвід “проживання” у тещі з тестем, та й тобі з моїми батьками буде жити некомфортно. Давай краще одразу підшукувати варіант орендованого житла, — вирішив глава молодої родини.
Олена тоді тактовно замовчала, що має власну трикімнатну квартиру, адже в ній уже влаштувалась старша сестра Олени — Ольга з чоловіком Вадиком. Тоді у Ольги тільки з’явився первісток і вона перебувала в декретній відпустці.
– Олено, ну розкажи мені будь ласка, як так вийшло, що ти жила з мамою, але при цьому мала свою квартиру?
– Розумієш, Павло, це насправді квартира моєї тітки. Тітка у мене самотня, квартира їй ця дісталася ще в молодості. А на старість моя самотня тітка, у якої ніколи не було чоловіка і дітей, зустріла своє кохання і поїхала несподівано в іншу країну. Тут і постало питання про квартиру — не віддавати ж квартиру назад державі? Треба було приватизувати, а тітці займатися цим питанням було ніколи, та й у її чоловіка все з фінансами та житлом було гаразд. Ось і віддала тітка квартиру на відкуп того родича, хто погодиться зайнятися питаннями оформлення.
-То чому ж сестра не пішла клопотати за квартиру? – Не розумів чоловік.
– Так, їй тоді не було цікаво своє житло. Вона з Вадиком тоді тільки познайомилася, про весілля ще ніхто не думав, а Ольга чудово жила з мамою та насолоджувалася навчанням та романом із молодим чоловіком. Тоді всією родиною мене й умовили зайнятися питаннями оформлення. Тим більше, тітка фактично цю квартиру дарувала.
Ну ось я і оформила цю квартиру на себе, – продовжувала Олена, – а коли отримала документи на квартиру, сестра моя вже заміж вирішила вийти: так у них все з Вадиком швидко закрутилося, що тягнути із заміжжям було вже проблематично, сам розумієш, а незабаром у них з’явилася перша дитина. Ось так і вийшло, що ми жили у мами в однушці разом : мама, я, сестра з чоловіком і маленький янголятко.
Ну, загалом, природно, що Ольга і попросилася в трикімнанту жити, адже все одно квартира порожня, а мені одній – вона з надлишком, та й мені було зручно з мамою жити, – закінчила історію Олена.
– Яка ти в мене, Оленко, молодець! І квартиру не полінувалася по інстанціях оформляти, і сестрі у скрутній ситуації допомоги не відмовила. Пишаюся тобою! — обійняв дружину Павло.
– Дякую, Павло, ну так що? Ти підходящий нам по грошах варіант по орендованій квартирі знайшов? — усміхнулася дружина , вважаючи, що похвала чоловіка автоматично дозволяє не виганяти сстаршу сестру з квартири.
– Олено, то я думав, що ти зараз своїй сестрі дзвонитимеш? Адже вони вже в цьому “тимчасовому” варіанті 5 років живуть! А в тебе зараз ситуація повторюється: тепер ти з маленькою дитиною в декреті на орендованій квартирі, та й у мене зараз проблеми з фінансами, а та сім’я вже зміцніти фінансово повинна і з іпотекою визначитися! — невдоволено випалив Павлик.
– Як ти це собі уявляєш, Павло? Ось я зателефоную Ользі і скажу, що мовляв: “Ольга, з’їжджай своєю родиною з моєї квартири, мені вона тепер самій потрібна?”- обурилася Олена.
– Так, Олено, ось саме так і скажеш, а що тут такого? Адже ти ж цю квартиру не вкрала ні в кого, тітка твоя на таких умовах домовлялася з тобою. У чому проблема? — дивувався чоловік.
– Гаразд, зараз наберу, – Олена неохоче взяла телефон і набрала сестрі.
– Ольго, привіт! Як справи? Як ви? — намагалася розпочати невимушено складну розмову Олена.
– А, сестричко, привіт люба. Так, у нас все нормально. Максим знову засопив, знову якусь заразу з саду припер: тепер ось усі захворіли — сидимо вдома! – відповіла Ольга.
– Зрозуміло… Слухай, ти ж знаєш, що в мене теж як би сім’я, декрет і таке інше. Зараз у Павла на заводі премію урізали, сидять на одному окладі, нам квартиру винаймати накладно, плюс я не працюю…, — розпочала розмову Олена.
– Так це зрозуміло! А кому зараз добре? У мого геть — вічно одні проблеми із зарплатнею. Як у своїй охороні треться за мінімалку, а нікуди йти не планує: чи бачите — подобається йому там, колектив хороший, робота не брудна, — безцеремонно перебила сестру Ольга.
– Так я про що, Олю, Павло сказав, що не погано було б нам до моєї квартири переїхати, в якій зараз ви з родиною тимчасово живете? — запитальною інтонацією просила сестру Олена, поглядаючи на реакцію чоловіка, а Павло її схвально підбадьорював кивками, диригуючи ходом розмови.
– А чого Павло твоєю квартирою розпоряджається? Ти ж господиня, а він вирішує, ти ж трикімнатну нам віддала жити? — вивернулася зухвала Ольга.
– Ну, як би, я теж хочу переїхати нарешті до своєї законної квартири, Олю. У мене зараз немовля, і з ним не дуже хочеться мотатися по чужих кутах! — наполягала щосили Олена.
– Ні, сестро, ти уявляєш, що це буде, якщо ми – двома сім’ями в цій трикімнатній на 60 квадратів жити будемо? Ні, давайте ви якось тримайтеся там: дивіться просто дешевші варіанти.
Гаразд, давай, ніколи мені, бувай, піду своїм їсти готувати! — Ольга скинула дзвінок, а Олена так і сиділа з округлими очима.
– Ось бачиш, не виходить у мене…, — знизала плечима Олена.
– Ну, давай у мене вийде, — Павло набрав номер Ольги.
– Вітаю, «подруго». Це Павло, чоловік твоєї молодшої сестрички. Загалом більше повідомляти не будемо, через три дні щоб звільнили квартиру, якщо по хорошому не розумієш, — твердо сказав Павло.
– Це чого зараз було? Ультиматум? — гордовито засміялася у слухавку Ольга ,сама розуміючи, що її спроба проїхати “під дурну” не пройшла.
– А якщо не з’їдемо, то що робитимеш, любий?! – хмикнула Ольга.
– Та як завжди в таких ситуаціях, коли квартиранти не хочуть самі залишати приміщення — викликаємо поліцію і вас виставлять за місцем прописки, — відповів Павло.
– Ні, ми до мами повертатися не будемо, у неї однокімнатна, а ми звикли вже, що в трикімнатній живемо, що у кожного своя кімната! – Гнула свою лінію Ольга.
– Та мені все одно, куди ви з’їдете, загалом — вам три дні на збори та пошук житла, — Павло поклав слухавку.
– Ух як ти з нею, у нас у сім’ї ніколи з Ольгою так не розмовляли! – Тільки простягла Олена.
– Воно й видно… Ти сподіваюся, не здогадалася її в цій квартирі прописати і її дитину? — тривожно глянув Павло на Олену.
– Ні, вони у мами всі прописані, — відповіла дружина.
– Ну і добре, давай спати лягати, пізно вже, завтра мені на роботу, – Павло вже ліг і хотів заснути. На годиннику було 11 ночі.
Раптом у Олени задзвонив телефон: дзвонила мама Олени — Петрівна.
– Ах ти яка безсовісна, рідну сестру виганяєш, і тобі не соромно? Вона мені тільки дзвонила, сказала, що в них скоро друга дитна буде, а Вадик тільки кредит на машину взяв. Ти спеціально найважчий час обрала для Ольги, щоб ударити її в спину і болючіше? — кричала в слухавку доньці Петрівна.
Олена лише слухала, роззявивши рота, і з подивом і безвихіддю дивилася на Павла.
Чоловік зрозумів, що треба “допомагати” і забрав слухавку в Олени, що буквально остовпіла.
-Вітаю, Тамаро Петрівно, а вам чогось не спиться, ви на час дивилися — вже дванадцята година, у нас дитина вже спить, а ви дзвоните, та ще й кричите в слухавку! — обірвав обурення Петрівни Павло.
– Що треба? – без церемоній спитав зять у тещі.
– Я кажу, Павло, що не може зараз ООльга ось так просто взяти і з’їхати з квартири. Вона в становищі — на другого чекає, а Вадик кредит на машину взяв, яке їм зараз житлове питання вирішувати? — просто відповіла Петрівна.
– Та знаю я ваші відмовки. Вадик кожного разу на рік кредити на нові машини бере.
– Ну, як же, молодій сім’ї обов’язково потрібна машина, куди ж без машини?
– Так у нас теж сім’я начебто “не стара”, а у нас немає машини, і ви якось із цього приводу не переживаєте? Чи Олена вам не зовсім рідна? Більше щоб Олену з цього питання не турбували, добраніч, — Павло поклав слухавку і перевів телефон дружини в беззвучний режим.
Вранці наступного дня телефон Олени був переповнений пропущеними викликами від усіляких родичів: усі обурювалися “хамством” Олени, що вона рідну сестру на вулицю виставляє.
– Та нам самим жити ніде, — пояснювала у слухавку заплакана Олена, — нас самих господар квартири виганяє, він її продати вирішив, сьогодні цілий день покупці ходять, ми як на вокзалі живемо.
– Павло, може не треба сестру виселяти? Мені сьогодні всі мої родичі дзвонили, всі висловилися за Ольгу, що ми з нею чинимо несправедливо, – не стримавшись, Олена заплакала.
– Ну, давай не виганяти, тоді дитину здаємо в дитбудинок, а самі бомжувати на вокзал? Нормальний варіант? – спокійно відповів чоловік. — Я через принцип нове житло не шукатиму. Вони там машину раз на рік із салону беруть нову, а ми повинні по орендованих квартирах бігати?— Спокійно відповів чоловік.
Павло гнівно глянув на заплакану Олену.
– Ось тобі сестру шкода, перед родичами незручно, стосунки псувати не хочеш, а ти не розумієш, що всім плювати на тебе з великої дзвіниці, – намагався донести думку про її родичів Павло.
– Давай телефон, хто тобі дзвонив? – Павло набирав номери за списком.
– Вітаю. Це чоловік Олени. Ви дзвонили, засуджували її сьогодні? І скільки треба дати Ользі пожити в нашій квартирі? Скільки захоче?! Добре, тоді ми сьогодні ж на цей самий термін поживемо у вашій квартирі, – говорив Павло в слухавку.
– Як: не вийде? Місця мало, у вас двокімнатна квартира і двоє дітей? Ну ви підете на орендовану, а ми будемо у вашій жити! Так! – без жодної іронії говорив у слухавку Павло.
-У сенсі, не підете? Отже, Олена зобов’язана надати Ользі свою квартиру, живучи на орендованій, а ви – не хочете? Чим ви кращі за нас? Вам що, не шкода Ольгу? Тож давайте, звільняйте свою квартиру, а й тоді Ольгу ніхто не вижене! – продовжував Павло, після чого слухавку на тому кінці просто кидали.
– Ну ось, усіх твоїх “жалісливих” родичів обдзвонив, ніхто не захотів нам звільняти своє житло, а від тебе всі вимагають. Чи не здається тобі, Олено, що тхне подвійними стандартами? – звернувся чоловік до дружини.
– Загалом: завтра спливають три дні, дані їм для виселення. Поїдемо разом. Твоє завдання просто бути присутньою, показуючи правовстановлювальний документ на квартиру органам правопорядку, а решту питань вирішуватиму я, – промовив Павло.
-Знаючи твою нахабну сестричку та її не менш нахабного чоловіка, процес буде не з ллегких.
Наступного ранку Павло подзвонив у двері до Ольги з Вадиком.
– А, привіт, привіт! Що? Виселяти нас приїхали, а ми нікуди не збираємося! І нічого ти нам не зробиш! – зустрів їх Вадик із нахабною посмішкою, виносячи решітку для мангала і замариноване м’ясо, явно збираючись на шашлики.
– Хоч кого викликайте, ми зараз поїдемо, а двері закриємо! І нехай дільничний із нашим папугою розмовляє! – хмикнув Вадик і зачинив двері на ключ, а Ольга, навіть не вітаючись із сестрою, прошмигнула вниз сходами.
Павло провів поглядом нахабних родичів і спробував своїм ключем відчинити двері до квартири, але замки були поміняні, що й давало надію квартирантам так невимушено поводитися, побачивши господарів квартири.
– Алло, так, ми домовлялися, треба двері відчинити у квартиру і поміняти замки. Так, власник. Так, свідоцтво про власність є, так, дільничного запрошу, – говорив Павло.
Павло спокійно диригував усім спектаклем. Чоловік уже заздалегідь чекав дільничного до 10-ї ранку, також до 10-ї ранку Павло домовився з фірмою зі зламу дверей.
” Зараз ми проникаємо у квартиру на підставі права власності і виносимо всі ваші речі в присутності дільничного і понятих. Стежити за збереженням ваших речей на сходовому майданчику ніхто не буде”, – Павло написав повідомлення Ользі та Вадику.
За 20 хвилин квартиранти з великим обуренням уже самі виносили свої речі з квартири, Ольга приїхала не одна, прихопивши Петрівну і ще частину “жалісливих” родичів.
Тож винесення речей квартирантів супроводжувалося розмовами на підвищених тонах.
Під час з’ясування стосунків Павло дізнався, що Олена всі ці 5 років потай від чоловіка оплачувала за сестру всі комунальні платежі за квартиру.
– Оплачувала ,оплачувала ,навіщо? Щоб із сестрою не сваритися? А все одно бачиш – посварилася, – докірливо дивився на Олену чоловік.
В останній момент до Павла підбіг Вадик, розуміючи, що процес їхнього виселення неминучий, і почав торгуватися.
-Слухай, Пашвло, ну давай ми в тебе цю квартиру викупимо? Давай – даю тобі ключі від моєї нової машини і квартира наша? – торгувався Вадик, тоді як Павло просто мовчки спостерігав, як наймані робітники виносили з квартири меблі й техніку квартирантів, які встигли ґрунтовно обставити квартиру.
– Ну гаразд, готовий оплатити 1 мільйон за квартиру. Можу просто зараз гроші переказати, прямо на карту, у мене на вкладі лежать під відсотки! – благав Вадик.
– А казали, у вас грошей немає? Така квартира зараз на ринку не менше ніж 3 коштує без ремонту, а тут із ремонтом… – відповів Павло, – треба було раніше домовлятися, може, і вирішили б питання, але ви сподівалися, що Олена й надалі мовчатиме й оплачуватиме вашу комуналку.
Останні речі квартирантів було винесено, Павло зачинив двері за родичами, які кричали і обурювалися на господарів.
– Ну що, з новосіллям, люба! – сухо промовив Павло своїй покірливій дружині.
Петрівна і родичі з Павлом і Оленою потім не спілкувалися близько року. Але згодом Павла підвищили по службі, він став достатньо заробляти, і молода сім’я стала на ноги у фінансовому плані.
За рік, як ні в чому не бувало, Павлу зателефонував Вадик із проханням позичити грошей на нову іномарку, яку він хоче купувати замість остогидлої йому попередньої машини.
Павло кинув слухавку і порадив дружині відправити нахабних родичів у чорний список і більше не спілкуватися з ними.
