Тягнути навчання сина на мізерну зарплату було б складно. Тому, щойно він вступив, я почала їздити на заробітки за кордон. Заробленого в робочий сезон вистачало на кілька місяців. Потім, коли син став дорослий, поїхала і іншу країну і регулярно висилала гроші та відправляла посилки.
При цьому приїжджала я лише на свята. Мені на той момент було майже 55, коли син зателефонував мені і сказав, що одружується. Щастю моєму не було меж, адже сім’я у нас була зовсім маленька, а тепер і онуки намічалися. Призначили дату весілля через півроку.
До того моменту я вже п’ять років жила за кордоном. Мені вдалося знайти хороший контракт домробітниці, тож за цей час я накопичила пристойну суму грошей. Ніколи не забуду витягнуті обличчя моїх сватів, коли на весіллі я вручила синові та невістці ключі від їхньої власної квартири.
Двокімнатна з не найновішим, але гарним ремонтом. Хотілося зробити такий приємний сюрприз. Житло в тій країні, де я працювала, все одно не купила б житло на ті гроші. Поїхала знову на заробітки, через півроку дзвінок – чекаємо хлопчика! У сина були проблеми з роботою, а невістка – в декреті.
Я зрозуміла, що він один їх не витягне. І не хотіла онукові такого життя, як було у нас, до того як поїхала. Загалом, стала допомагати, чим могла. Купила все від коляски до повзунків, а потім почала перераховувати пристойну суму. Так тривало якийсь час, а потім мені повідомляють: ще двійня.
Звісно, дві маленькі дитини на одну середню зарплату вони б не витягнули, а мені було й не складно: харчування в мене було включено в контракт, та й дах над головою давали. Тривалий час син і його сім’я отримували близько 1000 євро на місяць, як зарплату. У свята іноді й більше.
І я так звикла до цього, що навіть уже перестала замислюватися. Поки до мене в гості не прийшла подруга зі своєю бідою. Ми жінки вже немолоді, познайомилися на заробітках. Вона на кілька років старша, теж допомагала родині, чим могла, а тут завжди жила на валізах. То туди, то сюди катається.
І ось їй захотілося повернутися вже зовсім, під опіку рідної сім’ї, а сім’я не приймає, не хоче жити зі старенькою. Підшукують їй орендовану квартиру, за яку теж потрібно буде щось платити. Здоров’я працювати вже не дозволяє, а пенсія… що там тієї пенсії. І я теж задумалася.
Ось у мене починається сьомий десяток, дай бог ще років 10 пропрацювати, а що далі? Адже я теж розраховувала, що на старості років мені вже син допомагати буде. Вирішила, що час і про себе теж подумати. У призначену дату гроші на картку синові не надійшли. І наступного дня – теж.
На третій день мені телефонує не він, а його дружина. І це при тому, що вона сама мені ніколи не дзвонила! Запитує, чи все в мене добре, чи не сталося чогось. Кажу, що просто вирішила зробити ремонт у своїй старій квартирі. У відповідь вона нічого не сказала.
Ми обмінялися парою ввічливих запитань про здоров’я і сім’ю, а потім зателефонував син. Каже, що з роботою зовсім кошмар і він тільки на півдня виходить. Я запитала, а що робить його дружина? Сидить удома, з дітьми. І каже ще так, що сидіти ж їм нема з ким, немає в них там бабусі чи дідуся.
Наче це я винна. Закінчили розмову на поганій ноті: мене звинуватили в тому, що я далеко і не можу нічим допомогти, окрім як грошима, але й на цьому все не закінчилося. Хоча я вже твердо вирішила, що гроші відправляти більше не буду з таким ставленням.
Останній дзвінок надійшов від невістки, і я не знаю, чи в курсі син, що вона мені телефонувала. Пригрозила, що я не тільки онуків не побачу, а й вона піде від мого сина і дітей забере. Як вона це зібралася зробити без роботи – я не знаю. Може, у неї хтось з’явився?
Загалом, я не знаю, як бути. Збиралася в найближчі кілька років уже додому повертатися, у свою теплу квартиру, а тепер не знаю: продовжувати працювати, чи їхати терміново назад, щоб розібратися, що до чого? Хочу побачити онуків, і сина побачити хочу.
