Мені 35 років. Із цивільним чоловіком живемо вже вісім років. Майже відразу після того, як ми стали жити, у мене була дитина, став мене ревнувати і мотати нерви.
Потім ми переїхали до моєї мами, бо в нього були проблеми і з роботою, і з мешканцями квартири, де ми винаймали кімнату. Приїхавши до мами, я дізналася, що при надії.
Він умовляв, щоб я залишила дитину, і у нас з’явився син. Під час вагітності він з мене порошинки здував усі мої примхи виконував, але після пологів він змінився у гірший бік, до того ж дуже різко.
Почав ображати, принижувати, якщо я виганяла його, бив вікна, поліція навіть не проїжджала до нас, говорили, самі розберетеся. У мене пропало молоко, він погано ставився до дитини, яка плакала, а я не могла з цим впоратися.
Останнім часом майже не приносить грошей додому та став дуже злим. Я стала його бояться, від кожного його кроку я напружуюсь і мені страшно, що він зараз щось станеться.
Діти теж почали його боятися, постійно всіх ображає та погрожує. Я потихеньку божеволію, не знаю, що мені робити, я дуже сильно боюся його і втомилася від такого життя.
Я навіть думала про те, щоб звести рахунки з життям, але думаючи про дітей, думка відпадала сама собою. Що мені робити? Я вже всі варіанти випробувала і нічого.
Будинок ми купували разом, але тут він не прописаний, йти не збирається, а мені йти нікуди, та й грошей немає. Я в якомусь пеклі… і за дітей боюся, і за себе, бо хто знає, що в нього в голові і що він зробить.
