Моє покоління часто лається на молодь, нібито вона зараз якась особливо зіпсована. І щоразу одне й те саме: поводяться, мовляв, огидно. Гучні, галасливі. Ні щоб книжки почитати чи зайнятися самоосвітою. У бібліотеках їх немає, зате в клубах повно!
А що вони там роблять, це ж навіть соромно сказати, не те що в наш час. І так далі, і все в той самий степ. Одним словом, не молодь, а покарання. Я ж із ними не згоден повністю. Завжди вважав, що різниця у віці між поколіннями робить свою справу, тільки й усього.
А якщо розібратися, що до чого, то в молодих людей можна багато чого навчитися. Ті ж хвалені бібліотеки, наприклад, суцільна нісенітниця порівняно з мережею Інтернет. Можна цілий день провести в пошуку потрібної книги або витратити секунду, щоб знайти потрібну інформацію.
Що ще більше дає мені права хвалити молодь, так це особиста історія, яка зі мною трапилася. Розлучився я ще в досить молодому віці, а саме в 38 років. Так вийшло, не зійшлися характерами. Навіть дітей не заводили, бо, напевно, кожен із нас внутрішньо знав, що нашому шлюбу судилося розпастися.
Не ми перші, не ми й останні. До речі, десь у цей період я і роботу змінив. Захотілося попрацювати в офісі, головою, щоб дурні думки не лізли, та й відволіктися таким чином можна дуже непогано. Почати будувати кар’єру. Через рік роботи на новому місці я познайомився з милою дівчиною.
Вона була трохи молодшою за мене. Ми кілька разів сходили на каву, знайшли спільні теми для обговорення. Добре проводили час. Поки один із моїх колег якось не запитав, чи не занадто я хочу вислужитися перед начальством. Спершу я його запитання не зрозумів.
Потім мені розповіли, що моя нова знайома, виявляється, донька нашого шефа. У розлученні. І що багато хто до неї вже підбивав клинці, але закінчувалося це не найкращим чином. Я тоді відповів, що в нас стосунки “чисто поговорити”, але для себе зробив деякі висновки.
Втім, через кілька місяців я все ж не стримався і запросив свою милу подругу на рандеву. Ну так, я ж самотнім був. Та й чому б і ні? Дорослі люди, яка різниця, що подумає татусь? Ми ж не школярі якісь, самі можемо про себе подбати, але вона відмовила.
Сказала, що після роботи зайнята і в її житті немає місця для розваг. Дуже вже справ багато, але я не здавався, і тоді вона поставила мені запитання, чи не проти я, якщо вона прийде не одна, а з дитиною. Дівчинкою 8 років. У той момент я швидко зреагував на ситуацію і, не моргнувши оком, погодився.
Але ближче до моменту побачення став трохи боятися. Так у неї, виявляється, дитина є. Та й батько – велика шишка. Щось я занадто сміливо себе показав. Але на зустріч прийшов у найкращому вигляді. Із квітами та солодощами. Ми чудово провели час, прогулялися в парку і зайшли на атракціони.
Ніколи не думав, що чужі діти можуть викликати в мене позитивні емоції, а через рік ми одружилися. Так, у нас вийшло. Скажу відразу, навіть дрібним начальником у себе на роботі я так і не став. Ба більше, на мене ще й купа відповідальності навалилася.
Варто було б про це подумати одразу, якби кохана була моєю колегою, а не заступницею директора чи кимось у цьому дусі. Тесть “кумівщину” на дух не переносить, і, як мені здається, він у цьому на сто відсотків правий. Єдине, про кого я хвилювався, так це про дочку дружини від першого шлюбу.
Вона дівчинка розумна, звісно. Я в цьому переконався ще на найпершій нашій зустрічі. Але все-таки. Вона продовжує спілкуватися з батьком. Той, природно, може налаштувати дитину проти мене. Та й узагалі новий чоловік у домі. З якого переляку їй ставитися до мене нормально?
Тож я навіть кілька статей із цього приводу прочитав: як подружитися з падчеркою. Спершу все йшло не дуже-то й гладко. Дівчинка не те щоб була проти мене, але як нового батька не сприймала абсолютно. Та я й не вимагав. Вистачило б спілкування як зі старшим другом, або знайомим хоча б.
Головне, щоб без негативу і сварок. І ми до цього прийшли через кілька років. Слово “тато” в мій бік не звучало. Ми нормально спілкувалися і без маминої присутності, я часто забирав її зі школи, відвозив на різні гуртки. Загалом, сім’я. Ну ось. Відтоді минуло ще 5 років, і в мене сталася біда.
Здоров’я підвело. Потрібна була термінова операція за кордоном, а справа це зовсім не дешева. Ми з дружиною трохи поскребли із сімейного бюджету, дещо дав тесть. Звичайно ж, у борг. Грошей вистачало, щоб не розоритися, але й щоб не робити якихось серйозних покупок найближчий рік чи два.
Таке собі відчуття, якщо чесно, коли ти, чоловік, стаєш новою статтею сімейних витрат. Падчерці про це ми з дружиною не говорили до останнього, але, коли кота в мішку таїти стало вже неможливо, довелося сказати.
І того дня вона здивувала нас із дружиною дуже і дуже сильно. Вона без особливих емоцій сказала, що хоче допомогти зі свого боку теж. І показала нам рахунок на своєму інтернет-акаунті, на якому лежало близько тисячі доларів. Мені було дозволено забирати їх усі.
Виявилося, що “дурні” відео, які вона записувала з подругами для однієї з популярних соціальних мереж, приносять непогані гроші. Рекламуєш якийсь модний бренд, і він пересилає тобі купу грошей, якщо твоя реклама досить популярна. Уявляєте? А в нас у їхньому віці про такі суми й не мріяли!
Я віддав їй ті гроші після операції так швидко, як тільки зміг. Довелося навіть трохи почекати з боргом шефа, але він усе зрозумів. Зараз я цілий і здоровий. І почуваюся чудово. Але моє ставлення до молоді відтоді найпозитивніше.
Адже, подумайте, тесть позичив мені якусь суму грошей, але з поверненням. А падчерка віддала все, що в неї було, без будь-яких гарантій. От скажіть, чи багато ваших друзів здатні на таке? А мій приклад говорить сам за себе!
