У нас все було чудово після весілля. За вісім років спільного життя у нас з’явилися свої звички, правила у сім’ї. Я взяла на себе хатні обов’язки, ні в чому не відмовляю чоловікові. І він звик добре вечеряти та відпочивати після робочого дня.
Тільки у вихідні ми гуляємо разом, відвідуємо батьків. Усі ці роки я дуже хотіла дітей. Але з їх появою чоловік став поводитись дивно. Спочатку ми не поспішали заводити дітей.
Після весілля почали робити ремонт у старій квартирі, хотіли спочатку трохи пожити у своє задоволення. У нас було все чудово, всі роки пролетіли як одна мить у коханні та злагоді. А нещодавно я в нас з’явилися двійнята.
Протягом усієї моєї вагітності чоловік з мене порошинки здував, він був дуже радий тому, що в нього з’являться діти. Я була, напевно, найщасливішою дружиною у цей недовгий та складний для нас період життя.
Коли з’явилися двійнята, ми не могли повірити, що стали батьками. Окрім іншого, всі витрати ми множили на два, тому що двійнят ніхто не чекав. Коханий дуже чекав мене з пологового будинку.
Він звик, що я прасую речі і завжди вдома є що поїсти. Моя вагітність в останні місяці протікала тривожно, тому я була в лікарні. Весь цей час він був один вдома. Коханий зізнався, що сильно нудьгував.
Але чекав він на мене лише для того, щоб я відразу стала до плити та варила йому борщі. Так, він дуже втомився сам себе обслуговувати, але й я не відпочивала. Двійнята вимагали до себе багато уваги.
Перший рік я взагалі не спала, просила маму допомогти вдень і кілька годин дрімала, поки чоловік був на роботі. Але після роботи його дратував плач маленьких дітей. І він почав дорікати мені за те, що ми перестали спілкуватися.
Звичайно, я вислухала за те, що більше не готую тричі на день смачну їжу, а в хаті брудно. Іноді я прошу його після роботи допомогти мені винести візок, щоб прогулятися на свіжому повітрі разом.
Іноді він виносив дитячий візочок, а іноді відмахувався, що дуже втомився, і я йшла сама гуляти. А нещодавно я попросила його винести коляску, а він тільки мовчки пішов у кімнату і дістав валізу.
Сказав, що він до мами їде, дуже втомився від цього хаосу. Я його дуже розумію, не тримала, але сама вже з дітьми сиджу третій місяць, а від чоловіка нічого не чути. Завдяки мамі я абияк справляюся.
Я навіть звикла, що не треба готувати та прати речі чоловіка, без нього виявилося досить просто. Я не чекаю підтримки з боку і вже не знаю, чи я хочу, щоб він повернувся? Якщо він зміг кинути мене напризволяще з маленькими дітьми, я більше не можу йому довіритися
