Я з тих енергійних та пробивних жінок, які «коня на скаку зупинять». Я любила свою роботу в їдальні, яка потім перекваліфікувалася на досить непогане кафе. Віддала цій справі більшу частину життя.
Знайшла в собі сили розійтися з чоловіком та виховати двох синів. Скажімо чесно, не всі чоловіки, особливо після 40 та 50, здатні впоратися з настільки норовливою жінкою.
У цьому віці їм уже хочеться спокою, більше часу приділяти своїм хобі чи авто. А щоб кожен день то сварка, то романтичний настрій — це вибачте. А ось я без пристрастей не могла. Енергія та емоції брали своє.
За рік мені буде вже 63, а я ніяк не заспокоюся. Пішла до нотаріуса, витратила час, гроші та склала заповіт. Здавалося б, чого там залишати: квартира-хрущовка і трохи побутового мотлоху.
Збирати і відкладати гроші я вміла, але тепер в цьому не було потреби, діти дорослі. От і металася по всьому місту безкоштовним транспортом. Гуляла, дихала свіжим повітрям, милувалася містом.
Насправді причина була зовсім не в любові до синів. Я любила їх однаково сильно. Довго думала, як зважитися на такий серйозний крок. І, нарешті, наважилася.
Кожен із моїх синів уже мав дитину, тож я часто бувала в них у гостях. Посидіти з онуками – це справжнє задоволення. Що молодший, що старший — обидва непогано почувалися в плані фінансів.
Не мільйонери, але вдома завжди є що накрити на стіл, гарний ремонт та перспективи. Та й сини ніколи мені не скаржилися ні на що. Іноді навіть допомагали фінансово. Справа була в іншому.
Оскільки я іноді приходила няньчити онуків, з невістками теж часто спілкувалася. І ось дружина молодшого сина завжди зустрічала мене з усмішкою на обличчі. Поїла чаєм, пригощала цукерками.
Завжди мала багато тем для розмови. Іноді я бачила, що в квартирі не надто прибрано, а стіл для сина не накритий, але розуміла, що невістка ще молода, потихеньку всьому навчиться. І не звертала уваги на різні дрібниці.
А ось дружина старшого була з іншого тіста. Постійно похмура, холодна. Вона, хоч і могла пригостити мене чаєм, але тільки після того, як її попросиш. Неговірка, постійно чимось незадоволена.
Вона старша за мого сина за віком, але таке враження, що старша навіть за мене. Постійно щось миє, готує. Ну яка у цієї їжі може бути енергетика? Неприємна, загалом, людина.
От я і вирішила своїм майном скористатися справедливо. Тобто за моїм особистим розумінням. Адже спадщина не лише для синів, а й для їхніх родин. Начебто все чесно.
