Мені 38 років. Я прожила із чоловіком 19 років, троє дітей. Було в нашому з ним житті все – ображав, пив, йшов до іншої. Я завжди все прощала, потім мій терпець урвався, і я сказала, що з мене вистачить.
Потім я почала зустрічатися з іншим чоловіком, він дуже добре ставився до мене, але в той же час і чоловік не відставав, постійно приходив, то розбивав квартиру з машиною, то з квітами приходив, то повертався на тиждень, то знову йшов.
Зараз я знову зійшлася з колишнім чоловіком, але не можу без того другого чоловіка. Іноді хочу все розповісти чоловікові і піти до нього, але боюся і шкода його, а сама щодня проживаю як у пеклі, хочу бути з тим з другим!
Я починаю постійно порівнювати, чоловік із золотими руками, може все й заробляти і по дому робити і діти спільні, тільки розходимося, одразу ж залишає на мене всіх трьох, не допомагає нічим, а двоє старших вже навчаються. Молодший у перший клас пішов.
У другого чоловіка – троє дітей, дружини не стало, діти мене приймають, люблять мене. Скажіть, як мені бути, благаю вас, порадитися нема з ким.
