Моя дочка вийшла заміж, поїхала до Польщі. Жили вони із чоловіком в однокімнатній квартирі із двома дітьми.
Діти виросли, стало тісно, і дочка вступила до кооперативу, купити квартиру. Вона обрала хороший район в тому місті, дуже раділа майбутній нерухомості.
Після кожного збору, дочка давала телеграм, скільки потрібно внести грошей на оплату, ми відсилали їй ту суму, яку вона нам писала, і так тривало 5 років. Будівництво 2-х кімнатної квартири.
Якось я приїхала до неї і сказала, що потрібно оформити договір у юриста на ту суму, яку ми їй займали, на що вона відповіла: «Навіщо мама, адже я ваша дочка?».
Я навіть й подумати не могла, що рідна дочка буде вввжати, що ми повинні забезпечити її житлом. Адже крізь дорослі діти допомагають своїм батькам. А вона вважає навпаки виходить.
Я й досі жалкую, що погодилася і послухалася її. Минули роки, дочка влаштувалася добре у своєму житті, ми з чоловіком допомогли їй купити квартиру та отримали таку від неї подяку.
Коли зайшла розмова за гроші, за квартиру, допомогу, вона знайшла відповідь: “Та що ви там мені допомагали”. У мене досі дзвенить у вухах від цих слів і образа не залишає, а потім вона про нас і зовсім забула, що ми є на світі.
На даний момент у мене не стало чоловіка я дуже потребую грошей, довести я нічого не можу, що вона мені винна, оскільки я не уклала договір.
Вона мені ні в чому не допомагає, я живу своїм життям у іншому місті. Я люблю в усьому чесність і розуміння, але оскільки зі мною так вчинила моя дочка, я б з нею так не вчинила, я пам’ятаю, що таке слово «мама» — це святе та іншої мами не буде, щоб з нею так чинити.
