Перед весіллям Олена почала сумніватися в тому, що створена для ролі дружини. Звичайно, як будь-які наречений і наречена, вони з Петром шалено кохали одне одного.
До того ж до весілля пара вже жила окремо, збирала гроші на сімейне гніздечко. Але Петрик багато років жив із мамою, яка тряслася над ним, здувала з нього пилинки і чаклувала на кухні над його улюбленими стравами.
Олена теж жила з батьками, які любили мене і, люблячи, оберігали від багатьох життєвих складнощів – ще й дозволяли спокійно займатися улюбленою наукою в інституті. Тож до сімейних буднів вона виявилася геть не готовою.
Коли їхню з Петром квартиру в мальовничому куточку міста було благополучно куплено й обставлено, тоді вони й зіграли пишне весілля – і почалося тернисте сімейне життя. Ось тоді Олена і зрозуміла, що потрапила в пастку!
Річ у тім, що Петрик виявився справжнім «домобудівцем» – у всьому, що стосувалося сімейного вогнища. Він дуже любив добре поїсти, вважав, що вдома має бути ідеально чисто, а головне покликання жінки – бути дружиною і матір’ю.
Його мама, зрозуміло, була неперевершеною кулінаркою і кожні вихідні влаштовувала великий сімейний обід з дуже складними і смачними стравами. Олена ж у свої двадцять п’ять так і до пуття і навчилася готувати – вищим пілотажем для неї були смажена картопля і яєчня з ковбасою.
До весілля її коханого цілком влаштовували ці нехитрі страви, але вже через пів року спільного життя Олена почала помічати «загрозливі симптоми». Петя вголос почав дивуватися:
– Невже так важко посмажити картопельки, а не бігти по картоплю-фрі в найближчу забігайлівку? Це, між іншим, і дешевше обійдеться! Так, ти посмажила котлети! Молодець! До речі, а на гарнір що? А до чаю що буде?
Олена дивувалася, лаялася і скандалила. Адже вона не раз і до весілля говорила Петру про те, що погано готує. Та й інші «радощі» на кшталт миття підлог, протирання пилюки, прасування чоловічих сорочок мене зовсім не приваблювали, а, навпаки, повергали в глибокий смуток.
Перший час вона ще намагалася відповідати іміджу хорошої дружини, а потім Олені відверто набридло прикидатися. Вона знову почала купувати напівфабрикати і варити супчики з брикетів, а вечорами – замість того, щоб знемагати від прибирання, йшла до фітнес-клубу і на зустрічі з друзями.
Та й її почуття до чоловіка абсолютно змінилися. Тепер він не здавався мені романтичним чоловіком, готовим на жертви заради коханої, а просто ледачим байбаком, який вічно вимагає їжі.
Петя бачив це, і нарешті в них відбулася відверта розмова:
– Олено, ти розлюбила мене? Зізнайся відверто!
– Знаєш, я зрозуміла, що не готова до шлюбу. Мені нудні ці постійні турботи, розмови про їжу і наведення чистоти! Чому ми з тобою не ходимо, як раніше, в театр і кіно? Чому не їздимо на екскурсії і так рідко зустрічаємося з друзями?
У Олени було таке відчуття, що вона передчасно перетворилася на сварливу старуху.
– Так живуть усі сімейні пари, – повчально сказав Петрик, – батьки мої завжди так жили. Я, звісно, не тиран і не деспот, і не проти, якщо ти підеш у кафе з подружками, але й ти маєш зрозуміти, що ти вже не дівчинка. У тебе свій дім, невже ти не хочеш зробити його затишним і навчитися смачно готувати? Я, зрештою, думаю про поповнення в сімействі…
Останній аргумент Олену добив. Вона ясно уявила це і зрозуміла, що не хоче більше жити з Петром. Дівчина подала на розлучення і знову повернулася жити до батьків.
Вдруге вона вийшла заміж тільки через вісім років, тому що боялася вдруге потрапити в «кухонне рабство». Олена знайшла себе в роботі – вона педагог-логопед, написала і захистила кандидатську дисертацію. А кулінарію вона відтоді так і не полюбила й остаточно зрозуміла, що це не її «чашка чаю».
Тому всіх чоловіків, які пропонували Олені руку і серце, вона довго відкидала – їй здавалося, що сімейне життя їй не підходить. Батьки давно вже втратили надію побачити доньку одруженою, та все ж – тільки після тридцяти вона зустріла чоловіка, який зміг розвіяти її страхи.
Іван – успішна людина і спокійно ставиться до того, що його дружина не «впахується» на кухні. Він взяв та й найняв хатню робітницю – тому в їхньому з Оленою домі завжди чисто і затишно. А вечеряють вони найчастіше в ресторанах або замовляють їжу додому.
Іван пишається тим, що у нього така розумна і красива дружина, і завжди хвалить її за досягнення! На відміну від Петра, який був упевнений, що місце жінки – на кухні (і при цьому сам був не дуже успішною людиною).
«Тож сімейне щастя можливе для будь-якої жінки, просто треба знайти такого чоловіка, якого ти будеш влаштовувати в усьому і який не намагатиметься переробити тебе!», – думає тепер Олена…
