У свої 25 я справжня «Попелюшка». З бідної сім’ї, ніколи не мала великого достатку і як кожна дівчинка мріяла про свого принца, який врятує та подарує безтурботне життя. Працювати я пішла ще не закінчивши школу. Було важко все поєднувати, але якось справлялася.
Зі своїм принцом я познайомилася під час навчання на останньому курсі університету. Він був справжній арабський принц, якого за якісь гріхи батько відправив вчитися в моє місто замість британської столиці. Хлопець був нахабний, лінькуватий, звиклий до грошей – повна протилежність мені. Я б не сказала, що він був дуже вродливий, але й не страховисько.
Через кілька місяців навчання він просто підійшов до мене й спитав, чому я маю такий поганий вигляд. Річ у тім, що перед парами, які починалися о 9 ранку, я відпрацювала нічну зміну й була дуже втомлена. У відповідь я лише кинула щось про важку роботу та пішла за кавою. Хлопець мене наздогнав вже в університетському кафе й нічого не питаючи пригостив еспресо.
З того часу він купував мені сніданки та обіди, а якось навіть навідався до мене додому, хоча адресу я йому не казала. Його збентежила проста маленька квартира з мінімальною кількістю старих меблів, яку я винаймала за ті гроші, що могла заробити. Інколи ми сиділи в парку й розмовляли – два зовсім різні світи.
Навчальний рік швидко закінчився й принц поїхав назад у своє закордонне багате життя, а я знайшла навіть непогану роботу з зарплатою, якої вистачало, щоб відмовитися від додаткових підробітків. Одного дня я поверталася додому й помітила Porsche, який дуже виділявся на фоні будинків, які бачила лише якийсь «Москвич» чи «Волгу», а в найкращий день не найновішу Toyota. Як тільки я підійшла до дверей будинку, почула як хтось зве мене. Цей голос я впізнала одразу – мій арабський принц. Він вийшов з авто з великим букетом кремових троянд й запросив на вечерю в ресторані готелю, де він зупинився.
Під час вечері він багато розповідав про своє життя та різні країни, про які я лише в книжках читала. Він запропонував мені стати йому за ще одну дружину, обіцяв, що матиму все, що бажатиму, а якщо народжу сина, то забезпечить мені безбідне життя, але попередив, що в них дуже строгі правила життя і маю виконувати всі умови, а також змінити віру. Я не знала, що відповісти йому, тому попросила кілька днів на роздуми. Після розмови з мамою, яка дуже зраділа такій пропозиції, та з подругою, яка дуже скептично поставилася до моєї розповіді, я все ж таки погодилася, але тоді я навіть не уявляла, що мене чекає.
Після переїзду до мого принца я отримала найновішу техніку, дорогі вбрання та взуття, про які я лише могла мріяти, але мені нічого не дозволялося, тому я почала розповідати про своє життя в одній зі соцмереж і ось тут почалося психологічне пекло. Люди вважали мене “золотошукачкою”, хоча мій принц й не був проти аби я займалася блогом поки я чітко дотримуюся усіх правил. Він міг спокійно зайти в будь-який мій акаунт та подивитися, з ким я спілкуюся, він завжди знав, де я, бо відстежував по GPS.
Але багато хто не розуміє мене та засуджує, як правило це мої старі знайомі. З їх сторони багато ненависті та заздрощів, через що мені дуже погано. Нова рідня удає, що мене просто немає, а мені головне, щоб чоловік був щасливий.
