Я все життя прожила в селі. Мене ніколи не тягло у місто. В селі якесь все просте та рідне. Загалом моя історія може здатися не надто цікавою, але вона варта уваги.
Моя сім’я була бідною. Дитинства як такого у мене не було. Постійно допомагала батькам вдома, потім яка не яка підсобна робота. До того ж стосунки в сім’ї були погані, постійний негатив.
Ніхто й не здивувався, що заміж я вийшла ще до 19 років. Сім’я мого чоловіка була заможніша. У них було двоє дітей – мій чоловік та його сестра. Вони мали господарство. Мали перспективи.
Я намагалася працювати на благо їх сім’ї з усіх сил, щоб хоч якось віддячити цим людям за те, що взяли мене до себе. Але схоже я помилялася. Якби я не старалася, все одно була недостатньо хорошою
Працювали ми з чоловіком цілодобово навіть після появи дітей. При цьому бабуся та дідусь дивилися на них, як на чужих. Тим часом сестра мого чоловіка зі своєю родиною переїхала у місто.
Минали роки. Я бачила, як до мене ставляться батьки мого чоловіка і так жити далі не хотіла. Запропонувала коханому продати стару машину, накопичити трохи грошей та переїхати. Все одно ми всі працювали лише на благо його сестри.
Нам із чоловіком не діставалося й копійки. Грошей не вистачало, а дітей треба було одягати та вчити. Зрештою чоловік погодився, і ми переїхали, але недалеко – на сусідню вулицю. Але нічого не змінилося.
Свекри ходили до нас майже щодня і харчувалися нашим коштом. Свекруха постійно вимагала, щоб я допомагала їм по господарству, але навіть не подумала, щоб хоч якось фінансово допомогти нашій родині.
Сестра ж мого чоловіка стала все рідше приїжджати. А навіщо їздити? З батьків можна було все менше й менше грошей брати. Витрачати свій час та сили на допомогу вона й не планувала. То ж їздити ставало все менш цікаво.
Та на цьому мої біди не скінчилися. Ситуація погіршилася, коли свекра не стало, а свекруха захворіла і їй потрібен був догляд. Чоловік, звичайно, допомагає як може, але тільки він буває зайнятий, тому прибирати і доглядати доводиться мені.
Ця жінка ніяк не заспокоювалася навіть у тому стані, що була. Вона вирішила сказати правду. Виявляється, що сина вона ростила на свою старість, щоб він був повністю її. Тому його діти, а тим більше я її не цікавимо.
Після таких одкровень я попросила чоловіка поговорити з сестрою, щоб вона матір забрала. Я вже немолода, мені важко її доглядати та й бажання немає після всього. Та й умов, щоб забезпечити хворі жінці комфорт, в нас немає.
В нас немає центрального опалення, а прати часто доводиться. Холодно постійно, доводиться виносити білизну сушитися на вулицю. А от чоловік проти. Каже, що нам дістався будинок, то ж і матір нам доглядати. Та хай би згорів той будинок. Я його ненавиджу.
