Мій перший шлюб був заснований на емоціях, адже я була молода. Я закохалася в нього ще в школі: він старшокласник, а мені всього 14 років.
Спочатку він мене не помічав, зустрічався з іншими дівчатами, а я ревнувала і плакала в подушку ночами. Але потім він пішов на службу в армію, а я потай його чекала. Тільки в моїх 18 він мене помітив, почалися побачення, і ми одружилися. На той момент я вже чекала на дитину.
Я народила, але наше сімейне життя не можна було назвати щасливим. Спочатку жили у свекрухи із поганим характером. Потім винайняли квартиру, і чоловік почав ходити до інших жінок.
Я до останнього відмовлялася вірити у зраду чоловіка. Але все виявилося правдою, і випадки зради стали для мене чимось звичайним. Тоді дитині вже третій рік пішов.
Якоїсь миті я все-таки взяла себе в руки, розлучилася і повернулася до батьків. Вони мені потім постійно згадували, мовляв, ми попереджали: із цим хлопцем у тебе не буде життя! Але я все одно його любила ще дуже довго, незважаючи на розлучення.
Мене трохи відпустило, коли він поїхав з міста. Я подала на аліменти, але він або нічого не передавав, або передавав справжні копійки.
Невдовзі друзі познайомили мене із Володимиром. Симпатичний, добрий, є машина та квартира. Ми сподобалися одне одному. Мене вразило його ставлення до моєї дитини: малюкові 4 роки, а він з ним спілкується зовсім на рівних.
А ще Володя виявився дуже щедрим. Посадить малого до себе на плечі та веде нас розважати у парк чи кафе. При цьому чоловік одразу попередив, що якщо ми одружимося, дітей у нас не буде, через проблеми зі здоров’ям. Мене це влаштовувало, адже більше народжувати я не планувала.
Після того як ми одружилися, син почав називати вітчима татом. Я навіть десь у глибині душі ревнувала, адже тато в нього той, кого я найбільше любила.
Жили ми добре: чоловік чудово заробляв, щоліта ми виїжджали на море. Син досі на вимогу нового тата ходить на спортивні секції, отримує медалі і загалом добре навчається. Нині йому 16 років, але проблем не було навіть у підлітковому віці завдяки вихованню чоловіка.
І все б нічого, але півроку тому з’явився мій колишній чоловік. Написав мені, розповів, що свекрухи не стало, і він тепер живе у її квартирі. Ми зустрілися з ним, поговорили про минуле.
Виявилося, що він був одружений вдруге, але лише півтора роки. Дітей, окрім нашого сина, немає. А потім почуття взяли гору, і закрутилося! Колишній запропонував мені розлучитися з моїм нинішнім чоловіком і повернутися до нього разом із сином. Я довго не наважувалася, але зрозуміла, що вже не можу жити без кохання.
Зрозуміло, розмова з Володимиром та сином була дуже важкою. Чоловік сприйняв все з сумом, але спробував зрозуміти мене. А ось син був приголомшений. Володимир виховував його цілих 12 років, тому не дивно, що син сказав твердо:
“Йди, куди хочеш, але тата я не кину”.
Я йому пояснювала, що його справжня родина – це я та його рідний батько. У відповідь він заявив, що має лише одного батька, а інших не визнає.
Рідний батько просився до нього у друзі у соцмережі, але син його скрізь заблокував. У мене вже складається враження, що Володимир просто відібрав у мене сина! А як ще розцінювати те, що син готовий від мене відмовитись на користь вітчима.
Я розумію, що багато в чому винна сама, але як жити, якщо мене тягне туди, де справжнє кохання? Назад все одно дороги немає: Володимир подав на розлучення, а я живу з колишнім чоловіком.
Син до нас не приходить. Іноді я йому дзвоню, а він відповідає коротко та сухо. Як мені переконати сина піти від чужої людини і повернутися до рідної родини?
