Я дуже тиха і мені важко знайомитись із сторонніми людьми, тож у мене так мало друзів, можна сказати, що зовсім немає. Шкільна подруга Настя не береться до уваги, оскільки вона товаришує не тільки зі мною.
Вона каже, що зі мною їй нудно. Разом ми лише тому, що товаришують наші батьки, і вона не хоче засмучувати свою маму, а так би вона давно вже зі мною не спілкувалася.
Коли ми з нею тільки вдвох, ну чи ще її найкраща подруга Даша, я почуваюся нормально, мені цікаво з ними спілкуватися, але я звикла слухати більше, ніж говорити. Такий у мене характер, що я можу вдіяти?
Іноді доходить до того, що вони навіть забувають, що я присутня у кімнаті, говорять тільки про своє, не звертаючи на мене уваги. Мені стає прикро, я намагаюся брати участь у розмові, але вони просто відмахуються від мене.
В результаті мені доводиться або сидіти мовчки, або йти, а у великій компанії я просто гублюся, заздрю тим, хто може бути завжди в центрі уваги, почуватися вільно і не скуто.
У нас у сім’ї тільки я така, батьки та старший брат нормально спілкуються з усіма, у них багато друзів, мама зі своїми співробітницями може просто так піти та посидіти у кафе, їй цікаво спілкуватися з усіма.
Я колись спитала маму, у кого з родичів я перейняла такий характер, вона сказала, що я нормальна, просто вигадую собі проблеми, але я нічого не вигадую, мені важко заводити нові знайомства.
Раніше я сподівалася, що коли навчатимуся в університеті, де мене ніхто не знає, то до мене по-іншому будуть ставитися. Нічого такого не сталося. Подруг і друзів у мене і тут немає.
Всі дівчата в групі розкуті та товариські, у мене так не виходить. Чому мене ніхто не розуміє, не може дати поради? Тато каже, що якщо в мене немає подруг, то я самодостатня людина і вони мені не потрібні.
А те, що я не можу бути такою товариською та балакучою, як моя подруга, то це не проблема, а гідність, сказав: «Гучно гримить тільки порожнє відро». Смішно, але мені хочеться, щоб у мене теж були друзі, щоб я, як і всі, могла веселитися в компанії, дуріти, але я якась закомплексована.