– Дядько Коля, можна я у тебе підлогу помию? — Сусідська дівчинка з нетерпінням чекала на відповідь.
– А що в мене брудно? — запитав Микола, оглядаючи квартиру. — Начебто нічого…
– Як же нічого? – засміялася Настя. – Тільки таргани не бігають. По вашій кухні я можу сказати, що ви їли сьогодні, а що вчора.
– Мені немає часу займатися прибиранням, – Микола відвернувся. Дівчинка зрозуміла, що сказала зайве, і зібралася йти.
– Ну, я піду, якщо щось знадобиться, покличте. – І Настя вислизнула за двері.
Будинок був старої забудови, а тому тут жили переважно люди похилого віку. Квартира Миколі теж дісталася від бабусі. Він майже не з’являвся вдома. Робота, робота, робота.
Його наречена була сучасною дівчиною, тому цю квартиру терпіти не могла. Постійно вмовляла продати її й купити сучасне житло з великою кухнею. Але щось його стримувало.
Ксенія була яскравою й красивою. Вона легко знаходила собі заняття, мала безліч друзів. А коли вони опинилися вдвох у одній квартирі, Микола зрозумів, що вона його терпіти не може. Її все дратувало, будь-яка дрібниця виводила з себе.
Ось і вчора під надуманим приводом Ксюша пішла і на ніч не повернулася. Микола відчув полегшення. Ну, справді, навіщо йому ця гламурна лялька? Про що він з нею розмовлятиме? Вранці він пішов до РАЦСу й відкликав заяву.
Ледве встиг повернутися, як Настя прослизнула до його квартири. Вона була дочкою прибиральниці. Вони жили в службовому приміщенні. Її мати була дуже охайною. Завдяки їй навколо будинку почали рости квіти, а кущі завжди були підстрижені.
Микола її ніколи не бачив, а ось дівчинка була улюбленицею всіх. Вона допомагала літнім людям у будинку. За це хтось пригощав її чимось смачним, хтось давав гроші.
– Зачекай, — крикнув Микола Насті, — ну приберися, якщо хочеш. Справді, у мене щось брудно.
Настя весело защебетала, а сама тим часом витирала пил і шукала нове місце для його старих речей.
– А ким же ти хочеш стати, коли виростеш?
– Прибиральницею, — відповіла Настя. Микола розсміявся.
– Та хіба бувають такі мрії? Ну, кухарем, або дизайнером. А прибиральницею, якщо тільки, нікуди не вступиш.
– Ви, дядько Колю, погано думаєте про професії, — образилася Настя, — чим же прибиральниця гірша за дизайнера? Ось у вас квартира гарно оформлена, меблі нові, штори й люстри. А порядку немає, і вже нічого не виглядає. А ось я зараз приберу, так ваша квартира стане як нова.
– А, я зрозумів, ти вчитися не хочеш, — здогадався Микола.
– А чому ж? — Настя прийняла дуже серйозний вираз обличчя, — щоб стати гарною прибиральницею, теж потрібно багато знати. Зараз такі засоби, що без навчання не обійтися.
– А, на мою думку, засіб тут один — бери ганчірку й три.
– А ось і ні, професійний прибиральник повинен розбиратися в техніці.
– Це в пилососі? — розсміявся Микола.
– Не тільки. — Настя розповідала про диво-прибиральну машинку, а Микола думав про те, які бувають дивні мрії — стати прибиральницею. Мабуть, дівчинка в житті нічого кращого не бачила. Треба буде познайомитися з її матір’ю, напевно, прикладається до чарки.
– Я закінчила, — Микола подивився на квартиру, що сяяла від чистоти. — Ви самі витягнете білизну з пралки, чи мені почекати? А то мама мене мабуть загубила.
– Сам, скільки я тобі винен?
– Нічого не треба.
– Як це нічого? Давай так: ти будеш у мене щотижня прибирати, а я тобі платитиму. Вважай, що я тебе на роботу беру. То скільки?
– Ну, якщо на роботу, — Настя назвала ціну, Микола подвоїв її й простягнув гроші дівчині.
***
– А що це у вас Настя прибирає?
– Так, уявляєте, сама зголосилася. І так добре прибирає… — він уперше підтримав розмову з цікавою сусідкою.
– Віра теж чепуруха, — вона знайшла вдячного слухача, — це я її сюди влаштувала. Ми їхали в одному поїзді, вона плакала всю дорогу. Розповіла, що зава.ітніла від хлопця, який на два роки молодший за неї. Що в селі їй не дали спокою, прогнали.
Їхала невідомо куди. Ось я й запропонувала їй цю роботу. А що? Житло є, сита, одягнена, взута. Де б вона зараз була.
– А в якому поїзді? – Микола ще не знав, навіщо це запитав. Але щось клацнуло в його голові, все затуманилося, і серце стиснулося.
– Так, з Харкова , а тобі навіщо?
Микола згадав, як прокинувся від того, що мати кричала на Віру:
– Він же зовсім дитина. Це твої проблеми, я не дозволю тобі зруйнувати життя моєму хлопчику.
Микола збирався втекти з коханою, але мати зачинила його в кімнаті. А коли він вибрався, то від Віри вже й сліду не залишилося. Ніхто не сказав, куди вона поїхала.
«Не може бути стільки збігів, — думав Микола, — вік, поїзд, ім’я». Він, не дочекавшись ліфта, побіг по сходах у службове приміщення.
— Віро, — прошепотів він, привідкривши двері.
— Миколо… — жінка опустилася на підлогу.
— Мамо, це дядько Коля, — вискочила на голос Настя, — у якого я прибираю. Спитай у нього сама. Це він мені платить гроші. — Настя дивилася на маму, що сиділа на підлозі, і на Миколу, який опустився перед нею на коліна. — А ви чого?
– Віро, — Микола гладив неслухняне волосся Віри. — Я знайшов тебе. Навіщо ти тоді зникла?
– Як же я могла залишитися? Твоя мати мене на все село зганьбила. А вдома батько ще й додав. Сказав, що живи тепер як хочеш, раз з малоліткою зв’язалася.
Так навіть краще. Що ти міг, школяр, у 16 років? Ні роботи, ні освіти. Анна Семенівна мала рацію, я б тобі тільки життя зіпсувала.
— А зараз краще? Ти собі життя зіпсувала? Ми б разом вибралися. Як дивно, ти була тут з самого початку, а я тебе жодного разу не бачив. Адже я досить часто приїжджав до бабусі. А після її відходу вже більше року перебуваю тут. Ти завжди була поруч…
— Не судилося, значить.
— Мамо, дядько Коля, ходімо пити чай, досить сидіти на порозі, — весело вигукнула Настя, розуміючи, що сьогодні на неї чекають цікаві відкриття.
– Ми тоді були молоді, — звернувшись до доньки, сказала Віра, — у мене мама захворіла, я після школи не поїхала, як усі. Думала, що за рік підготуюся і вже напевно вступлю. Щоб не байдикувати, пішла замість мами на роботу в контору мити підлоги. І закохалася.
— У дядька Колю, — здогадалася Настя.
— Ні, в Олексія, — Віра суворо подивилася на доньку. Настя зрозуміла, що життя складне і перебивати маму не варто. Інакше нічого не дізнаєшся. Поклала лікті на стіл і долонями підперла обличчя, чекаючи на цікаве продовження.
— Він приїхав до нас із міста на заробітки. У нього тоді всі дівчата були закохані. Загалом, я страждала, а потім вирішила зізнатися йому. Підійшла до нього в клубі й тихо сказала, що кохаю його.
А він розсміявся й голосно на весь клуб вигукнув: «Яке щастя, навіть відсталі верстви населення, двірники та прибиральниці в мене закохані». Усі розсміялися, почали пальцем на мене показувати.
Не пам’ятаю, куди я бігла, а лише опритомніла на мосту. Хотіла зістрибнути з мосту, і саме тоді Микола мене підхопив. Ми сиділи майже до ранку, розмовляли.
Я відчула, що ближчої за нього людини немає. Адже розумом розуміла, що він молодший за мене, але нічого не могла вдіяти. Наші стосунки призвели до вагі.ності. – Віра з посмішкою подивилася на дочку.
– Не подумай чогось, Микола зрадів такому повороту подій. А ось Анна Семенівна все зрозуміла інакше. Усе село тоді знало, що я кохала Олексія. Ось і подумали вони, що я вагі.на від нього.
А у нас, крім мого зізнання і тієї ганьби, нічого не було.
Тоді почали ходити чутки, ніби я хочу свого новонародженого малюка повісити на шию якомусь недорозвиненому школяреві. Мама мені сказала: «Тобі треба виїхати». А тут ще й тітка Анна мене зганьбила… Ось так я й опинилася тут.
— Як же ви жили? — запитав Микола.
— Спочатку я хотіла всім довести, що я не гірша за інших. Навіть на квартиру почала відкладати. А потім донька мене привела до тями. Якщо вже мені вчитися не вдалося, то хоч їй треба дати гарну освіту. Я залишила свою мрію про квартиру. Тепер мрію, щоб вона закінчила навчання.
— Та навіщо ж їй вчитися? Якщо її мрія — стати прибиральницею.
– Ой, дядько Коля, який Ви дурний, — засміялася Настя, — як би Ви жили, якби не було прибиральниць? Самі Ви зовсім нічого не вмієте.
– Настя, — перервала дочку Віра, — не задирай носа, він доросла людина. Ти повинна ставитися до нього з повагою.
— Я так розумію, що він не просто дорослий — а мій тато. Тому з ним треба розмовляти як з другом. Якщо він не розуміє, пояснити.
— Правильно, — від слова «тато» Миколі раптом стало неймовірно добре. — Кажи мені, що хочеш.
– Отже, я ж не просто хочу прибирати квартири, а керувати клінінговою фірмою. А якщо буде можливість, то, можливо, навіть сама придумуватиму машини, які полегшують працю прибиральниць.
– Ну, якщо так, то добре. — Микола із задоволенням дивився на свою дорослу й таку розумну доньку.
– А хіба погано, що я вже зараз можу заробляти гроші?
– Не хочу тебе засмучувати, але прибирати ти більше не будеш. Бо для реалізації твоїх планів треба вчитися. А з твоєю мамою ми завтра, ні, сьогодні, прямо зараз підемо подавати заяву. А то знову загубимося.
— Тоді мені доведеться безкоштовно мити твою квартиру, — Настя задоволено посміхнулася. — А куди ж інакше подітися?
— А мене ви не забули запитати? — втрутилася Віра.
— Ні, що ти можеш нам сказати, якщо стільки часу приховувала від мене таку чудову доньку. Це ще добре, що вона сама мене знайшла. – Микола повернувся до Насті, – а поки ми ходимо по державних установах, ти збери речі. Ви переїжджаєте.
***
Усе село вийшло подивитися на шикарну машину, яка під’їжджала до будинку батьків Віри.
– Подивися, як би Анна не намагалася позбутися небажаної невістки, а Микола все одно знайшов Віру.
– І досі не одружився, мабуть, долю не зміниш, – шепотілися сусідки. Тільки Вірі, Миколі та Насті було байдуже. Вони просто були щасливі.
