Мій син зростав без батька. Напевно, це далося взнаки на його характері. Папаша кинув нас, бо «не зміг винести рутину та надто велику відповідальність».
Начебто я, дівчинка на 3 роки молодша, у цій самій відповідальності розбиралася більше за нього. Ну та гаразд, виховала дитину одна, витягнула, дала квиток у життя. І що з цього вийшло?
Андрій, мій син, одружився рано. Їм із Ірочкою було по двадцять років. Перше кохання, романтика. Він пропадав на підробітках, щоб вистачило грошей на обручку, і загалом поводився як справжній чоловік.
Я все це бачила, тож знаю, про що говорю. Іра, безневинна дитина, теж показувала свої почуття, познайомилася зі мною, показала себе непоганою господинею. Коротше мені все подобалося.
Молоді зіграли невелике весілля, скромне, навіть на мій погляд. Переїхали з мого будинку на орендовану квартиру і стали жити самостійно. Далі, як і належить, дитина. Я була на сьомому небі від щастя: онук та ще й богатир, 4300 грамів! Не могла на нього надивитись. Син знайшов нову роботу, і все, здається, стало на свої місця.
А за рік розлучення. Без довгих розмов, сцен та скандалів. Мій син йшов із сім’ї. Причина є банальною: інша жінка, колега з роботи. Не просто коханка на стороні, а жінка, яка вже кілька місяців, як при надії. Жахлива, гірка ситуація. І я чудово розумію, хто в ній правий, а хто винний.
Іра повернулася до рідного дому, Андрій поїхав жити до нової жінки. Були якісь спроби від сина умаслити мене і перебратися з новою нареченою до мене, але моя відповідь чітко дала зрозуміти, що нічого подібного йому і його «простигосподи» не світить. Татусеві гени дали про себе знати.
З Ірою я продовжувала підтримувати стосунки, часто до неї ходила побачити онука, спитати як справи та загалом допомогти жіночою порадою. Невістка завжди приймала мене з посмішкою та розкритими обіймами.
Але щоразу я помічала, що живе вона не в кращих умовах: маленька квартирка, батьки, що бурчать, онук, якому потрібна постійна увага. Як їй розвиватися та на що сподіватися в таких умовах?
Подумала я та вирішила допомогти. Зателефонувала невістці і запитала, чи має вона бажання переїхати з онуком до мене. Я, виходить, живу сама. Місця багато, допомога при нагоді, і взагалі, знаю як бути з маленькою дитиною. Вже надвечір Іра була на порозі з речами та мокрими очима. Все дякувала мені за розуміння.
Знаєте, кажуть «вона мені як дочка»? Ось це та сама ситуація. Я ходила на роботу, купувала все необхідне та грала з онуком. Іра готувала, прибирала, прала. Коротше, господарство на ній. Ну, не без моєї допомоги. Ніхто не скаржився, навпаки, було стійке відчуття правильності того, що відбувається. Справи сина мене цікавили найменше. Я, як і невістка, була дуже сильно на нього ображена.
Натомість Андрій про себе не забув. Якось він дізнався, що колишня дружина тепер проживає в мене, і не посоромився прийти, щоб висловити свої претензії. Рідна мати, отже, його не пустила в дім. А ось Ірину пустила. Того дня я ще й вимоталася на роботі, сил не було жодних, залишилися тільки жовч та втома.
І я висловила йому все, що я думаю. Що зробив він по-свинськи, зовсім як його тато. Що кидати жінку з дитиною, немовлям, — це наймерзенніший вчинок, за який мені, як його матері, дуже соромно. Ті копійки, які він називає «аліментами», не візьмуть навіть жебраки на паперті. І думати треба головою, а не іншим місцем, якщо він, як чоловік, узяв на себе таку відповідальність.
Всю мою тираду, звичайно, чула Іра. Син постояв з округлими очима, переступаючи з ноги на ногу. Промимрив щось про другу дитину і про маленьку зарплатню. Фиркнув і пішов. Я навіть нічого не захотіла слухати. Та сім’я для мене чужа. З цього моменту я маю лише онука і доньку.
Задумалася про похід до нотаріуса. Причому щоб ніхто із знайомих не дізнався. Мій дім має залишитися за онуком, якщо мене не стане. Іра — хороша людина, але їй потрібна сім’я. Батько для дитини. Син уже знайшов свою дорогу, і я йому не потрібна. Залишається бути корисною для тих, хто цього потребує.