Колишній чоловік Юлі продав частку в їхній спільній квартирі, чому був дуже радий. Дрібні капості – це у його стилі, не міг півроку зачекати! Через півроку можна було йому віддати гроші за старий будиночок у селі, що дістався у спадок від бабусі, головне зараз вступити у спадок і продати, думала Юля.
Ну звичайно, йому це не цікаво, нехай дешево продати кімнату – але зробити пакості. І кому цю гидоту зробити? Юлі та сину? Розлучилися Юля з Віталіком через його нескінченні ревнощі без приводу. Набридло Юлі, що чоловік постійно її ганьбить.
То влаштовує гучний скандал із розбірками при друзях, то вдома її вимотував допитами. Але Юля не розуміла чому: вона така маленька сіра мишка, а він красень, то хто кого має ревнувати? Так, Віталік був гарний – саме через зовнішність вона так сильно закохалася в нього, не помічаючи його характер.
І підлянки любить комусь влаштовувати, і справжній сімейний монстр, хоч за вдачею боягуз. Погана душа у Віталіка, ох, погана! Прожили з Віталіком сім років, маленькому Юркові чотири роки, весь цей час Віталік діймав Юлю ревнощами.
Квартира була куплена в шлюбі, тому він мав право продати свою частку, що він і зробив, попередньо повісивши на свою кімнату замок. Причому з покупцями він приходив лише тоді, коли Юлі не було вдома. Через тиждень, у неділю, Юля почула, що відчинилися двері, у передпокої почулися голоси. Юля вся стиснулася в ліжку, але все одно треба встати, подивитися на нових сусідів. Вона накинула халат і вийшла в коридор. У продану кімнату відчиняли двері двоє: старенька та молодий, високий, широкоплечий хлопець. Жінку звали Антоніна Степанівна, а чоловіка – її онука – Діма.
Виявляється, кімнату купили саме для хлопця. Як гора з плечей! Які милі люди! Ну гаразд, з такими сусідами треба дружити. За годину порожня кімната була заповнена простими меблями: диван, шафа, тумбочка. На радощах Юля запропонувала Дімі користуватися кухнею.
З Дімою було легко вжитися – приємний хлопець, без заскоків, рукастий, причому, все полагодити вміє і з маленьким Юрком ладить. Він став для Юлі щось на кшталт молодшого брата. Відносини не розглядалися – Діма надто молодий, дівчина в нього є, та й Юля на нього не дивилася.
Дівчина Діми іноді з’являлася в квартирі з ночівлею, вона сором’язливо прослизала в кімнату з винним виглядом. Юля її заспокоювала, а незабаром потоваришували, разом вели домашнє господарство. Віталік вичікував місяць – не дзвонив. За місяць не витримав.
Подзвонив і почав розпитувати про сусідів, все питав, про якогось діда. Та Юля весело розповіла про чудового молодого та гарного сусіда. Віталік різко перервав розмову. Ну ось, їде розвідувати ситуацію. Юля розповіла деякі нюанси Дімі, він усе швидко зрозумів.
Коли в квартиру з’явився розлючений Віталік, його в передпокої зустрів Діма, який був вищий за нього на голову і набагато ширший у плечах. Віталій кинувся до нього розпитувати, хто він і що тут робить. Той, сміючись, сказав, що він новий чоловік Юля та вигнав колишнього на вулицю.
Віталік зрозумів – сили були б нерівні. Це не на беззахисну Юльку кидатися. Він ретирувався з квартири і більше не давав про себе знати. Через півроку Юля віддала Дімі гроші за кімнату за ринковою ціною – ну навіщо з добрими людьми торгуватися, тим більше вони стали для Юлі майже як рідні.
Віка та Діма купили квартиру, зіграли весілля, куди було запрошено й Юлю, а Віталік сам дурень, продав за безцінь свою частку, швидко протринькавши гроші, і з чуток – поїхав кудись подалі. Хотів помститися і не вдалося, не міг півроку почекати…
