Працював у кафе охоронцем. Того дня прийшли троє молоденьких дівчат і серед них я побачив свою майбутню дружину. Я просто закохався з першого погляду. На той момент я вважав, що мої шанси на успіх, щоб познайомитися з нею, дорівнюють нулю. Оскільки досвіду не було взагалі, але все-таки є Бог у цьому світі, ми познайомилися і почали дружити.
Це була казка – справжнісінькі почуття, які я ніколи не відчував і не отримував у відповідь. Це було кохання! Через три місяці ми вирішили винайняти квартиру та жити разом, бо ні в кого з батьків жити не хотіли. Так і вчинили. Я вже влаштувався на роботу почав заробляти і ми могли жити незалежно.
Все чудово ми ніколи не розлучалися, один з одним, навіть коли був на роботі, постійно думав про неї. Через півроку нам вдалося купити свою квартиру нехай однушку зате свою. Ішов час, дізнавшись, що у на буде дитина, я був на сьомому небі від щастя, але тут родичі зробили свій внесок – як так дитина народиться, а ви не в шлюбі.
Потрібно було узаконювати свої стосунки, що й сталося – скромне весілля, на якому я з родичем так гульнув, що інші традиції весілля я дружині не подарував. Вона мені вибачила це, але при нагоді нагадувала, коли щось не ладилося у стосунках. Почалося нове життя, народилася дитина, я пішов з головою в роботу, хотів рости професійно і заробляти більше грошей.
Став мало приділяти уваги своїй коханій. Казав, що дитина, а в нас одна кімната, то й поїхало. Дитина росла, і комплекс мій теж ріс, і все це відбивалося на дружині. Вирішили взяти в іпотеку квартиру більшу, але свою не продавати, а здавати, щоб компенсувати банківський відсоток. Все чудово велика двокімнатна кімната, ось тільки я не змінювався.
Знову в роботу, знову не до дружини кар’єра світила з усіма наслідками. Ми часто говорили на цю тему, я постійно прикривався роботою, що втомлююся. Вона мені постійно казала, що більше так не може і що може загуляти, щоб отримати те, чого їй не вистачає, раз я не можу їй цього дати. Я тільки кивав головою, говорив: «Треба йди», знаючи, що нікуди не піде.
Так вийшло, що у пориві відчаю вона зрадила з іншим. Розповідаючи мені про це, я бачив у її очах, що вона не винна, казала, що я сам довів її до зради. Так і є моя провина. Я все зрозумів, але ненадовго. Знову робота, гроші, все в хату. Повернулися до колишніх стосунків. Були скандали, сльози. Я не розумів, який біль я завдавав тій, що мене любить, не дивлячись ні на що.
Сталося так, що на квартирі треба було робити ремонт і викинути стару шафу. Тут її подруга захотіла забрати цю злощасну шафу. Тут і сталося. Ми з її подругою залишилися одні на квартирі, я розібрав шафу, приготував все, забирай, але не тут було. Все сталося… Потім почали зустрічатися потай, я вигадував, що на роботі, а сам утік із дому до коханки.
Що зі мною відбувалося, я сам досі не можу зрозуміти, але я йшов з дому до неї, навіть коли дружина хворіла і просила, щоб я був дома. Сварки скандали не припинялися. Вирішив піти з дому до друга на квартиру, подумати, розібратися, що ж таки відбувається. З дому я, звичайно, пішов, але коханка все більше почала наполягати на зустрічах.
Я повністю відірвався від реальності весь цей час жив як у тумані. З одного боку дружина зі сльозами, не розуміючи, що відбувається, з іншого боку коханка зі своїми чарами. Це довго продовжуватися не могло, все відкрилося, дружина дізналася, що її подруга моя коханка. Я не хотів йти на контакт із дружиною навіть поговорити, але все-таки це треба було зробити.
Поговоривши, дружина мене пробачила, сказала, повертайся додому, якось житимемо з цим. Я повернувся, але все було не так, мене тягнуло до іншої. Дружина молилася, я не хотів говорити, та й сказати не було чого. Пройшов час і все начебто налагоджувалося, жили разом, але мені знову не до дружини знову, знову розмови про зради, інакше це назвати не можна.
Ріс син я в роботі, тому було не до виховання. Все це вона бідна терпіла. Вирішили виїхати з міста та взагалі з країни розпочати нове життя. Так і вчинили. Залишили свої квартири разом з іпотекою та переїхали, розпочали життя з нуля. Купили однушку, знову все спочатку. Загалом, ні чого не змінилося, я в роботі, дружина вдома з сином і все, як і було.
Ситуація розпалювалася розмови образи за минуле все це знову з’явилося у нашому житті. Через рік після переїзду дружина захотіла в гості до батьків, скучила. Виїхала, там уже майже місяць ми листуємося, дзвонимо один одному, але всі наші розмови зводяться до образ і спогадів. Зараз сиджу один, син спить. Починаю розуміти, що я накоїв.
Що моя кохана за чотири тисячі кілометрів там, у розпачі, до якого я довів її. Тільки розлука дала зрозуміти, як я люблю її та сумую. Адже ми до цього не розлучалися надовго, і я завжди їхав по роботі у відрядження, а тут все навпаки. Тепер вона мені каже: «моя черга розважатись, а ти сиди і думай, ти й так зламав мені все життя».
Тож сиди і чекай, коли приїду, але приїду, каже, вже інша, і сама вирішуватиму, як нам далі бути. За все ти будеш відповідати. За те, що зламав мені життя.
