Нещодавно я вийшла заміж, і моє життя крок за кроком почало перетворюватися на якийсь жах. Після весілля ми з чоловіком переїхали в однушку моєї матері.
Вона одразу попередила нас, що жити ми там можемо до повноліття моєї молодшої сестри. Коли їй виповнилося 18 років, мати хоче продати житло і поділити гроші між мною та сестрою навпіл.
Попереду на нас з чоловіком чекало довгих шість років, за які ми маємо встигнути назбирати гроші на власне житло. Якщо чесно, мене трохи лякала ця перспектива. Заробляла я не дуже багато, тому не уявляла, як на квартиру відкладати.
Але це була не єдина проблема. Одразу після весілля чоловік сказав, що нам потрібно серйозно поговорити. Він довго думав про те, як правильно складати сімейний бюджет, і вирішив, що гроші ми маємо вносити порівну.
Він порахував, скільки йде на комуналку, продукти, речі першої необхідності. Навіть передбачив наші спільні походи в кіно або кафе. Загалом, сума вийшла більше, ніж половина моєї місячної зарплати.
Крім того, потрібно було регулярно вносити якусь суму в рахунок нашої майбутньої квартири. Потихеньку щось вимальовувалося. Мені, щоправда, доводилося просто жахливо економити на собі, але я не сумувала.
Адже я й сама давно мріяла про власне житло. Так минуло кілька років. За цей час ми жодного разу не їздили нікуди далі дачі. І ось чоловік дозрів на відпустку. Сів біля мене і діловито заявив, що він все порахував.
Виявилося, що він вже навіть купив собі квиток. Хіба так можна? Він ні про що зі мною не порадився, просто купив собі квиток і поставив перед фактом. У мене склалося враження, що він і не планував летіти зі мною.
Така розкіш мені, звісно ж, не світить. У результаті чоловік полетів один. Коли про це дізналася моя мама, вона була в шоці. Через кілька місяців після відпустки мою маму скоротили на роботі.
Знайти нове джерело доходу в її віці вкрай складно. Тому мама попросила допомоги в мене. Я не могла залишити в біді ні маму, ні свою молодшу сестричку. Попередила чоловіка, що не зможу вносити гроші за квартиру.
У відповідь замість розуміння на мене обрушилася гора претензій і звинувачень. Він сказав, що я маю подорослішати і вирішити, чого я хочу від життя. Мовляв, я не зобов’язана забезпечувати свою матір.
Мені варто більше думати про себе і рухатися до своїх цілей, а потім чоловік заявив, що я рівня йому і маю знайти собі іншу роботу, де платитимуть більше. Це було останньою краплею – я зібрала речі і поїхала до мами.
Мені здавалося, що вона підкаже мені, що робити, але вона лише розвела руками. Наступного дня у двері постукав мій чоловік. Він перепрошував, просив, щоб я повернулася. Казав, що хотів, щоб я вийшла із зони комфорту, відчула реальне життя.
Я не знаю, чи готова я терпіти таке до себе ставлення. Я почуваюся так, ніби постійно щось винна чоловікові. Хоча він, по суті, нічого мені не дає. Ось вже не думала, що сімейний бюджет стане каменем спотикання в моїй родині.
