Як боротися з нахабними родичами мого чоловіка, я не знаю. В мене не витримали нерви і тепер мене терпіти не може не тільки матір чоловіка, а й його сестра. Заміжня вже понад десять років, і все до цього часу йшло нормально. Сім’я діти. Хороший чоловік.
Не те щоб жили розкішно, але все нормально. Слід сказати, що ми познайомилися ще в інституті. Обидва непогано вчилися, закінчили з відзнакою, і навіть обоє влаштувалися працювати за фахом. Так вийшло, що чоловік отримував більше за мене і отримував непогано.
Потім його ще підвищили і, коли я дізналася, що чекаю дитину, було вирішено, що я залишуся вдома. Чоловік мені допомагав, і невдовзі ми доньки. Через три роки з’явився ще й син, і діти, треба сказати, нічого не потребували.
Тільки от чоловікові такі стреси на роботі зовсім не пішли на користь. Він сильно схуд, почав сивіти, але гроші заробляв хороші, тому шукати іншу роботу не збирався. Його мати та сестра жили у сусідньому місті, разом. На мої прохання приїхати допомогти хоч раз ніхто не погодився.
Свекруха відмовлялася через те, що вона вже не молода. А от його сестра влаштовувала особисте життя і ці чергові стосунки, свідомо приречені на невдачу. Не можна було їх звинувачувати в чомусь, усі ми люди зі своїм життям, тож я на них не ображалася.
Діти росли, вчились. Настав час і мені треба було повертатися на роботу. Нам потрібно було більше грошей та й на роботу хотілося вибратися з чотирьох стін. Але прийшло лихо, звідки не чекали. А ще точніше лихо, яке не звали.
Сестра чоловіка втратила роботу. У свекрухи теж були фінансові проблеми. В них з’явилася безглузда звичка приїжджати до нас у гості. Раніше в них часу, а от тепер його достатньо. От приходять дві клуші, не вітаючись зі мною, із засохлим тортом «для онуків» і проводять у нас купу часу.
Я їх повинна годувати та мити за ними тарілки. Потім вони почали брати в нас щось з дрібниць – лампочку, мило, то ще щось. Ми ж вже купили, то чого їм купляти. Ми вже давно зрозуміли, що у речей є така тенденція, дорожчати. Лише дорожчати. Не треба бути генієм, щоб зрозуміти, що треба робити запаси.
А віднедавна у моїх родичів з’явилася нова звичка. Вони звикли до того, що вдень мене немає вдома, то сестра і матір чоловіка приходять, не питаючи. От ці дві гримзи господарювали у мене в квартирі, як у себе вдома. Навіть з холодильника продукти зникали.
Потім я почала знаходити свої речі зім’ятими та розтягнутими. Уявляєте, сестра чоловіка не гребувала брати мою сукню, на два розміри менше, та йти в ній на побачення. Звичайно, це мене дратує і я почала скандалити. Але я люблю чоловіка, і він дуже просив мене так не робити.
Але в останній раз в мене просто здали нерви. На роботі мав бути корпоратив, а я давно вже просила начальника про підвищення. І ось, увечері, перед святом, я не змогла знайти сукню та прикраси, які планувала одягти. Обшукала всю квартиру, а потім згадала про сестру чоловіка.
Я їй зателефонувати і виявилося, що моя сукня їй дуже сподобалося як і прикраси. І вона не могла його повернути, бо якраз була з новим чоловіком у невеликому ресторанчику. Пообіцяла мені принести смаколики. Сказати, що я була зла, то нічого не сказати.
У мене потемніло в очах, і я повісила слухавку. Я взяла іншу сукню, корпоратив пройшов не дуже, але про підвищення я все ж таки домовилася. Після грандіозного скандалу із сестрою чоловіка, ні вона, ні її матуся до нас не приходять. Тепер коханий сам почав їздити до мами, а я тепер мегера.
