Я стала мамою вже зовсім пізно, так би мовити, «для себе». З чоловіком стосунки так і не налагодилися, як я не намагалася. Виходила то заміж на кшталт «нехай хоч такий буде» без любові! Промучилась рік, і тільки-но зрозуміла, що при надії, сказала йому, а він раптом розсердився і став дибки.
Я, звичайно, заплакала, але що робити. Ось і все. Як не склалося, то не склалося. Я, мовчки, зібрала свої дрібнички і поїхала до матері. Мати тоді глянула на валізи і тільки важко зітхнула. Одне тішило мене, що в мене буде малюк, і тепер я буду не одна.
Так я стала мамою найгарнішої дівчинки у світі. Це була найрадісніша подія в моєму житті. Дочку назвала Аліною. На жаль, коли доньці виповнилося п’ять років, не стало моєї матері, і тепер я бігала то до однієї сусідки, то до іншої, щоб прилаштувати дочку, поки була на роботі.
Так Аліна і росла то в баби Шури, то в баби Сіми. У сім років, як усі діти, Аліна пішла до школи. На першому уроці вчителька голосно читала прізвища та імена дітей, а ті вставали та говорили голосно « Я», і все йшло нормально до рядка з прізвищем моєї доньки.
Вчителька якось не так його прочитала, але дочка її не поправила, а лише сумно скаазала: «Я». Діти здивовано переглянулись і почали сміятися. Тоді дочка й сказала, що хоче, щоб її називала Аля. Вчителька посміхнулася, але погодилася. Але до неї прилипло прізвисько Фіфа.
Чому Фіфа, напевно, ніхто б і не пояснив. В той день вона прийшла додому сумна і заявила, що як виросте, то обов’язково змінить ім’я. Час минав і всі ці обзивалки скінчилися і всі так і звали її Аля, і ніхто більше і не згадував її прізвисько, лише інколи хтось з хлопців міг її так назвати, бо була примхлива.
А взагалі, вона мала одну єдину мрію, швидше б вирватися в місто і почати нове життя, щоб не стати, як я. Вона налягала на навчання і мріяла вступити до інституту. Мені було дуже важко, як поїде дочка у місто, то треба якось допомагати і грошима і продуктами.
На початку липня дочка влаштувалася на роботу в магазин, де мила підлогу та допомагала продавчині, а та все її навчала, що треба знайти хорошого чоловіка і тоді життя заграє фарбами. Аля слухала її з відкритим ротом і все більше переконувалась, що точно поїде.
Вона була впевнена, що тільки у місті на неї чекає велике щастя і багатий чоловік. Після закінчення школи Аля, склавши всі свої речі, збиралася їхати. Вона обрала факультет педагогічного, де був найменше прохідний бал. Вона навіть набрала достатньо балів, щоб мати стипендію та місце у гуртожитку.
Аля була задоволена собою. Частина плану була виконана, залишалося зовсім небагато, вивчитися та знайти багатого чоловіка. В гуртожитку вона навчилася наводити красу на обличчі, одягатися модно, танцювати модні танці, і взагалі, відчувши свободу, жила, як їй хотілося.
Навчання їй давалося, на диво, легко і тому весь свій вільний час Аля займалася тим, що намагалася стати міською. Вона дізналася, що в перукарні не тільки можуть підстригти волосся, а й підібрати стрижку та пофарбувати волосся у будь-який колір.
Крім цього, тут можна було зробити красивий і модний манікюр. Тож до Нового року вона виглядала зовсім не так, як колись, коли приїхала до міста у вересні. У неї була модна стрижка з кольоровими пасмами, на руках стильний манікюр і від тієї сільської Алі нічого не залишилося.
А я у селі хвилювалася за дочку. Просила приїхати на новорічні свята, і що дуже скучила, але дочка мала зовсім інші плани. На Новий рік вона збиралася на свято у військове училище, куди її покликала сусідка по кімнаті. Там навчався її знайомий Мишко.
Так дочка на новорічні канікули до села не приїхала. Вбрані та нафарбовані дівчата прийшли на вечір, але виявилося, що там не так все просто і таких красунь, як Аля тут було повно. Вона стояла осторонь і розглядала багато одягнених дівчат на шпильках, які пахли дорогими парфумами.
У порівнянні з ними вона виглядала, звичайно, далеко не красунею. Свято їй не сподобалося. Першокурсники здалися їй вухатими малюками, а у старшокурсників були вже свої обраниці. Аля, як заворожена, дивилася на високих гарних, підтягнутих хлопців зі старших курсів.
Коли її запросив першокурсник, вона глянула на нього і сказала, що не танцює. Зате Іра весь вечір танцювала зі своїм знайомим, таким самим вухатим Мишком і була цілком задоволена. Дівчата ж на неї дивилися скоса, а одна сказала так, щоб почула Аля, що вона сільська.
Аля зовсім засмутилася і якось дочекалася, коли Іра натанцюється, і вони підуть назад до гуртожитку. Наступного дня Іра помчала на побачення зі своїм вухатим Мишком, а Аля цілий день провалялася на ліжку засмучена. Так і минули новорічні канікули.
Після здачі літньої сесії Аля на тиждень приїхала додому. Цілий тиждень вона відсипалася, бігала купатися і засмагати на озеро. Я не стала змушувати її щось робити і просто раділа, що дочка вдома, а потім вона зібралася та поїхала.
Аля знайшла собі роботу на літо, всі гроші з якої витратила на речі, і першого вересня з’явилася на заняття у всій красі. Мені ж на подарунок, звичайно, не вистачило. На четвертому курсі вона познайомилася з хлопцем у кафе. Він був високий, і навіть, як тоді здалося Алі, дуже гарний.
Він був аспірантом на кафедрі політехнічного інституту, і це здалося їй дуже круто. Вона вбиралася, і бігала до нього на побачення. Тільки після місяця їх зустрічей, коли а Єгор запросив її до себе в гості, він раптом дізналася, що він живе у гуртожитку, і взагалі отримує копійки.
Що він, виявляється, пише якусь дисертацію, а от коли напише, коли захистить цю саму дисертацію, тоді він отримає звання кандидата, якихось там технічних наук, і ось тоді почне отримувати великі гроші і може бути купити квартиру. А поки що треба писати і працювати.
Все це шокувало Алю. Виявилося, що до розкішного життя треба працювати і працювати, і що ось, прямо зараз, нічого такого на неї не чекає. Розчарувавшись у Єгорі, Аля більше не стала зустрічатися з ним, оголосивши йому, що ніколи не любила його, і що взагалі у неї з’явився інший.
Усі її надії руйнувалися. Натомість Іра бігала радісна і вся світилася від щастя. В середині п’ятого курсу вона заявила, що виходить заміж за свого Мишка. На весіллі подружки Аля з подивом дивилася на хлопця.
Він не був схожий на того вухатого першокурсника з новорічного свята. Після закінчення інституту Аля до села не поїхала і вирішила влаштуватися в місті. Викладання у школі її явно не спокушало. Рік вона бігала по різних місцях, і все це було не те, про що вона мріяла.
За цей час вона перезнайомилася з багатьма потрібними їй людьми, і ось один із тих знайомих запропонував їй роботу вихователем у міському гуртожитку. Це її дуже здивувало, але посада є – треба закрити. Той самий гуртожиток був на половину сімейним.
В іншій половині жили неодружені чоловіки та жінки вже не дуже молодого віку, які працювали на різних підприємствах міста. І Алька погодилася, бо, йти до школи вона точно не хотіла, а жити десь треба було, і заробляти на їжу та одяг, теж.
Власне, через житло Аля і пішла на цю роботу, та, сподіваючись, знайти в місті своє жіноче щастя в особі заможного чоловіка. Їй виділили окрему кімнату у тому самому гуртожитку, і тепер вона жила, так би мовити, без відриву від виробництва.
Вона припрацювала, звикла і тепер уже по-господарськи обходила гуртожиток і робила зауваження і лаяла, якщо треба було. З особистим життям у неї все ніяк не ладналося. Навіть якщо в неї раптом з’являвся черговий залицяльник, це нічого не означало.
Аля була дуже прискіплива до кожного з завойовників, і щоразу, знайшовши якусь ваду, дуже швидко припиняла всілякі стосунки, а критерії її відбору були, мабуть, дуже великі, бо зі своїми примхами вона дожила до 27 років, так і не зустрівши того ідеального, багатого чоловіка, про якого мріяла.
Додому вона їздила двічі на рік, на Новий рік і у відпустку, але була там не довго. Я даремно просила її, приїжджати частіше. Казала, що хворіти стала, і що все важче господарювати, та й взагалі, щоб Аля повернулася в село і тут би все і знайшлося і чоловік і робота, і будинок і господарство.
Від таких розмовою, вона лише дратувалася і, зрештою, їхала з дому зла. Я плакала, але це ще більше злило Алю. Все закінчилося одного разу, коли мені стало дуже зле, а Алі сусідка сказала, що я взагалі пішла у засвіти. Тоді дочка й приїхала додому. Вона сиділа в порожньому будинку і ревіла.
Правда розкрилася, коли мою дочку побачила інша сусідка, і розповіла, що я просто у лікарні. Я думала, що дочка залишиться вже зі мною, але вона поїхала як тільки мені стало краще і мене відпустили додому. Та моє здоров’я все гіршало. Аля приїхала, зібрала мої пожитки та продала будинок.
У місті якось змогла купити власну квартиру двокімнатну, щоб нам було зручно жити. Життя текло своєю чергою. Аля якось заспокоїлася у своїх пошуках багатого нареченого і просто жила та працювала. Вона стала спокійнішою і менш примхливою.
Виглядала завжди добре, і зовсім стала міською. Якось серйозніше почала ставитися до своєї роботи і вже не вважала її не потрібно. Аля організувала дитячу кімнату, буквально вибила її у начальства і тепер матусі, щоб приготувати їжу або збігати в магазин, могли залишати там дитину.
Звичайно, з малюками займалася Аля. Так поступово вона стала спільною улюбленицею, та й вона сама стала м’якшою і добрішою. Якось після першотравневих свят, уже ввечері, коли вона, стомлена від шуму та гамма святкових заходів, йшла до себе в кімнату її раптом хтось гукнув.
Аля навіть здригнулася. Вона зупинилася і здивовано озирнулася. Перед нею стояв один із мешканців холостяцької частини гуртожитку Юрій. То був не високий, худорлявий, лисіючий чоловік, років сорока з невеликим. Він був завжди дуже акуратно одягнений, навіть якщо це був домашній одяг.
Завжди уважний до всіх, але був не дуже балакучий. Хто він був за професією, Аля не знала, та й не цікавилася ніколи, але точно знала, що він служить в поліції. Жив він у гуртожитку нещодавно. Подейкували, що його перевели звідкись з іншого міста.
Він запросив Алю погуляти по парку. Вона посміхнулась і пішла до кімнати. Наступного дня з усіма своїми справами та турботами вона, звичайно ж, забула про це запрошення. Юрій зустрів її наступного дня увечері, коли вона поверталася від начальства з паперами в руках.
Він дорікнув її, бо та не прийшла на побачення. Алі стало якось незручно, але вона чесно зізналася, що просто забула, але цей чоловік не відступав і запросив її знову. В цей раз вона не забула і пішла на зустріч. Ходити навколо Юрій не звик, тому він і зробив їй пропозицію вийти за нього.
Йому вже було 42, він мав отримати документи на квартиру і одружений ніколи не був та й дітей не мав. На своїй роботі мав хорошу посаду та пристойну зарплату. Аля від такої раптової відвертої пропозиції без жодних прелюдій і залицянь, трохи здивувалася.
Вона сиділа на лавці, мовчки дивлячись собі під ноги. Аля підбирала слова, щоб не образити його і попросила час, щоб трохи подумати. Він погодився, але чекати зголосився не більше тижня. Власне, якщо чесно зізнатися за нею вже давно ніхто не упадав, мабуть, пам’ятаючи її минулий поганий характер.
Юрій, прямо скажемо, був далеко не красень. У свої сорок із хвостиком він був лисіючим чоловіком, невеликого росту, худорлявим тілом, із свердлим поглядом блідо-блакитних невеликих очей. Загалом не принц, точно. Аля міркувала про пропозицію весь тиждень.
В якийсь момент вона зрозуміла, що нікого іншого вона вже не дочекається, та й року йшли, і все менше шансів залишалося вийти заміж і головне народити дитину. Ніякого весілля у них не було. Запросили найближчих людей. Після розпису в РАГСі посиділи в кафе.
В Алі почалося її сімейне життя, а мені якось стало спокійніше та легше жити. Квартиру нашу ми розміняли на дві однокімнатні і одну з них залишили мені, а іншу продали та купили мені дачу. Алі довелося ламати деякі свої звички, щоб у їхній маленькій родині був лад.
Виявилося, що Юрій вставав о п’ятій ранку і бігав кілька кілометрів, так би мовити, для здоров’я та підтримки форми. Після пробіжки він снідав і обов’язково вівсяною кашею, випивав трав’яний чай і йшов на службу. Увечері Аля чекала на нього з гарячою вечерею і тут теж були свої правила.
У побуті Юрій був не вибагливий і в їжі теж. Єдина умова, щоб їжа завжди була свіжоприготовленою до його приходу. Аля старалася і вже за місяць все пішло накатаною. Все налагодилося у побуті, а от з дітьми у них ніяк не виходило.
Бачачи, як Алька журиться через дітей, Юрій змусив її звільнитися з роботи і влаштував до свого управління в канцелярію і взагалі запропонував підготуватися, і вступити до інституту МВС, щоб здобути юридичну освіту. У Алі з’явилася мета, але думки про малюка жили в її голові.
Юрій виявився чудовим чоловіком. Він був уважний і нічого не шкодував для коханої дружини. Аля ходила в дорогих речах, і він не скупився на подарунки та й мені завжди допомагав. Аля звикла до вимог чоловіка. Після двох років життя, зрозуміла, що як не любить, то добре до нього ставиться.
Кар’єра в неї на роботі пішла вгору. Вона вступила до інституту та успішно навчалася. Тепер вона працювала начальником канцелярії у великому підрозділі. Юрій теж мав великі зміни. Його призначили на нову посаду і незабаром він отримав нове звання.
А потім обидва вирішили, що потрібно неодмінно, щоб у них був свій великий будинок, що квартира, це не те, що їм хотілося і в Алі знову з’явилася мета. Все це хоч трохи відволікало її від думки, що вона після всіх лікувань і процедур, що вимотують, ніяк не могла завагітніти.
Юра ні словом ніколи її не дорікав цьому, а вона все одно відчувала, що не виправдала його мрії, та й свої теж, і тому вперто ходила до лікарів. Якби хтось знав, скільки сліз вона пролила, і скільки було витрачено грошей, напевно б давно вже плюнув на все.
Але моя Аля наполегливо продовжувала ходити і сподіватися на краще. Вона успішно закінчила інститут і тепер працювала у відділі аналітики та носила погони. Окрім цього вони виконали те, про що обидва мріяли, і звели собі великий будинок.
І ось після всіх поневірянь і пролитих сліз Аля дізналася прекрасну новину – вона все ж таки стане мамою. За всі свої муки вона, нарешті, була винагороджена. Сказати, що вона була рада, це, мабуть, нічого не сказати. Тепер я бавлю свого онука і якось навіть здоров’я стало краще.
