Кілька місяців тому дочка сказала, що виходить заміж. Ми все обдумали разом і вирішили, що треба перенести урочистість на наступний рік. Молодята погодилися, але зробили все одно по-своєму.
Молоді хотіли якнайшвидше жити разом, тому вирішили розписатися і переїхати в орендоване, а урочисту частину вирішили відсвяткувати згодом. Що робити, діти дорослі – дочці 23 роки, а нареченому – 27 років.
Він працює, а донечка ще навчається в університеті. Зять у мене добрий, порядний. Він самостійний, та й разом вони ніколи ні про що не просили з того часу, як стали жити разом.
Якось я приїхала у гості на чай, та коли увійшла до квартири, я не те, що здивувалася, а обомліла від того, як у квартирі порожньо. На кухні дві табуретки, одна сковорода, один комплект постільної білизни та пара рушників.
Сплять вони на матраці, а для речей у них лише комод. Я запитала одразу невже це все? Зять усміхнувся і спокійно відповів, що поки що це все, а решту вони наживуть.
Дочка розповіла, що чоловік витратив велику суму на оренду житла за два місяці та послуги ріелтора, але скоро вони все куплять. Не знала я, що зять забирає доньку з рідної хати, де все є, у порожню коробку.
Я попросила дочку заїхати до мене, дала їй пару комплектів постільної білизни, плед, подушки, ложки, виделки, тарілки. Лише кухлів не знайшлося. У дочки я взяла номер батьків зятя про всяк випадок.
Через місяць я приїхала до молодят ще раз, кухлі у них не з’явилися. Та й взагалі, у них нічого не змінилося у квартирі за цей час. Мене обурила бездіяльність сватів, я подзвонила їм, щоб поговорити.
Сказала, що треба якось разом об’єднатися і допомогти молодятам купити все необхідне. І тут мама зятя мені каже, що її син — доросла людина і що він може забезпечити сім’ю.
Вона вже свій внесок у цю сім’ю зробила, купивши синові машину. Про мою дочку вона сказала, що вона студентка, і її син тепер має її забезпечувати, доки вона вчиться. Він сплачує житло, продукти, все, а посаг дружини мала забезпечити я.
Ми давно не живемо за старими традиціями. Але коли вже мова про них зайшла, то зять мав забрати наречену до свого дому, а не до порожньої квартири, за яку треба щомісяця віддавати багато грошей чужій людині.
Домовитися не вдалося, і, мабуть, навряд чи вдасться. Як же так? Виходить, діти самі по собі, а намагаюсь допомогти лише я? У мене зараз із фінансами туго. Чоловік без роботи і є молодший син, якого треба забезпечувати.
Але більше я хвилююсь за свою дочку. Тепер все її подружнє життя свекруха нічим не допомагатиме. Хіба так можна? Вона на мене образилася за телефонний дзвінок, от і вся подяка за підтримку.
Зять теж зі мною не спілкується, бо вважає, що це не моя справа. Тільки мені не байдужа доля моєї донечки, і я не можу відсторонитися від неї, як це зробили свати.
