Ігорю дісталася дружина — дивна. Дуже красива, так: натуральна блондинка з чорними очима, фігуриста, грудаста, довгонога. І в ліжку — вогонь.
Спочатку була пристрасть, і думати не було часу. А потім вагі.ність. Ну, одружилися, як годиться.
Народився син, такий самий білявий і чорноокий. І все було, як у всіх. Пелюшки, підгузки, перші кроки, перші слова. І Яна поводилася нормально, пестила дитину, звичайна така молода мама.
Потім почалося, коли син став підлітком. Яна раптом захопилася фотографією. Все щось знімала, на якісь курси записалася. Вічно з цією апаратурою.
— Ну чого тобі не вистачає? — запитував він. — Працюєш юристкою, от і працюй.
— Юристом, — поправляла Яна.
— Ну юристом. Більше уваги приділяй сім’ї, а не бозна-де тиняйся.
І сам не розумів, що його дратує. Адже вона не нехтувала господарством. І їжа приготована, і чистота наведена, і сина вона вчить — чоловік прийшов з роботи, ліг на диван перед телевізором, ніби як годиться.
Але ось що дратувало, Ігорю здавалося, дружина зникає кудись, де йому немає місця. Вона є, а ніби її й немає. Ніколи телевізор з ним не дивилася, не обговорювала цікаве. Нагодує — і знову не з ним.
— Ти мужня дружина чи ні? — сердився Ігор, знову заставши її за комп’ютером.
Яна мовчала. Замикалася в собі.
Ще любила їздити в усілякі екзотичні країни. Бере відпустку, і мандрує з рюкзаком, зі своїм фотоапаратом. Ігор не розумів.
— Поїхали до друзів на ділянку. Вони поставили лазню. І давно пора купити свою дачу.
Яна відмовлялася, але кликала з собою в поїздки. Один раз спробував. Ну, нічого ж хорошого! Все навколо чуже, говорять незрозумілою мовою, їжа неймовірно гостра. А до краси він завжди був байдужий.
Тоді Яна почала їздити без нього. Ще й з роботи звільнилася.
— А як же пенсія? — обурювався Ігор. — І взагалі, що ти про себе подумала? Великий фотограф, чи що? Та ти знаєш, скільки грошей треба, щоб пробитися?
Яна нічого не відповідала. Тільки одного разу боязко поділилася:
— У мене буде перша виставка. Моя, особиста.
— У всіх виставки, — буркнув Ігор. — Теж мені, досягнення.
Але на відкриття сходив. Нічого не зрозумів. Якісь обличчя, і зовсім некрасиві навіть. Руки зморшкуваті, чайки над водою. Все дивне, як сама Яна.
Тоді посміявся з неї. А вона взяла й купила Ігорю машину. Ось, будь ласка, ми одна сім’я, користуйся. Сама навіть на права не навчилася, йому подарувала. З фотографій своїх заробила, на замовлення бігала.
Тоді йому стало страшно. Незручно стало. Що за незрозуміла тварина в домі замість дружини? Звідки ці гроші? Чоловіки дали? Ну неможливо ж цим на машину заробити. Гуляє? Навіть якщо ні, то обов’язково буде.
Котів дуже любила. Всім їм допомагала, додому тягла, лікувала, прилаштовувала. У них самих постійно жили два коти. Нічого, ласкаві, добрі, але ж не люди! Як їх можна любити до такої міри, ніби більше, ніж чоловіка?
Одного разу у неї пішов з життя кіт, вона не змогла його врятувати — він просто згас у неї на руках, у клініці. Яна просто розривалася від горя! Звинувачувала себе. Багато днів це тривало. Ігор просто втомився вже, кинув у розпачі:
— Ти ще тарганів згадай!
Натрапив на важкий погляд, замовк, плюнув, пішов. Нехай робить, що хоче.
Друзі співчували, подруги дружини теж були на боці Ігоря. Усі говорили, що Янка зовсім втратила розум. Тоді він і знайшов розраду у сусідки, за сумісництвом — подруги Яни з дитинства.
Ірка була набагато простішою і зрозумілішою. Працювала продавчинею, у вишуканості не лізла, завжди готова і для інтиму, і для спілкування. Правда, вживала багато, ну та нічого, не одружуватися ж на ній…
Чекав, коли Яна помітить, обуриться, влаштує скандал, сцену ревнощів, посуд розіб’є. Тоді він і скаже: «А сама? Куди зникаєш?».
Потім вони пробачать одне одному всі зради, і сім’я налагодиться. А Ірку можна буде кинути.
Але Яна мовчала. Тільки дивилася недобре. А в ліжку взагалі розладилося. Вона вся стискалася, тільки Ігор намагався її притиснути. Пішла в окрему кімнату.
Син зовсім виріс, вступив до університету. Такий самий, весь у матір: чорноокий, білявий і дивний.
— А онуки коли? — запитував Ігор.
Дениска тільки сміявся, мовляв, хочу щось зробити в цьому житті, та й справжнє кохання зустріти. Тоді й онуків чекай, батьку.
Чужий, незрозумілий. Материнська кр.в. У них з Яною завжди була повна гармонія, розуміли одне одного навіть без слів. Ігорю здавалося, що він зайвий, йому ставало моторошно від цих чорних очей, погляд яких неможливо було розгадати. Знову і знову він йшов шукати розради до Ірки.
А потім Яна дізналася. Хтось із сусідів сказав. Ігор же зовсім не ховався. Прийшов якось додому, а дружина за столом сидить. І так тихо, пошепки:
— Забирайся звідси! Геть з дому!
І очі такі чорні, страшні.
Він пішов до Ірки. Чекав, коли дружина покличе назад. Через тиждень написала , мовляв, треба поговорити. Зрадів, прийняв душ, облився дорогим парфумом. А Яна з порога:
— Завтра їдемо подавати на розлучення.
Далі все, як уві сні. Розлучення, всякі папірці, підписи, від своєї частки квартири відмовився, по-доброму, вона ж дружині дісталася від батьків…
— І що тепер будеш робити, розлученою жити? — сердито запитав він, вийшовши із РАЦСу. Хотів ще додати «кому ти потрібна?» — але стримався.
Яна посміхнулася. Вперше за довгі роки посміхнулася саме йому, щиро і широко:
— Поїду до Львова. Мені там запропонували серйозний проєкт.
— Хоч квартиру не продавай, — чомусь попросив він. — Куди повернешся?
— Я не повернуся, — спокійно відповіла дружина, тобто вже колишня. —
Розумієш, я вже давно кохаю іншого чоловіка. Він теж фотограф, зі Львова, мені з ним неймовірно цікаво. Але думала, я ж заміжня, зраджувати недобре, а розлучатися нам нібито нема чого. Просто ми з тобою різні люди. Хіба через це не розлучаються? Або розлучаються?
— Не розлучаються, — підтвердив Ігор.
— А ось і розлучилися, — засміялася Яна. — Я спочатку розлютилася, коли про Ірку дізналася. А потім подумала, все на краще. Я буду щаслива, і ти теж. Ти одружися з нею, і нехай у вас усе буде добре.
І пішла.
— Я не одружуся, — сказав Ігор їй у спину.
Але Яна вже не почула.
З тих пір ніяких звісток від неї не було. Тільки раз на рік коротке повідомлення: «З Днем народження! Здоров’я та щастя! Дякую за сина».
