— Онуки — це проблеми дітей! Нема чого їх на шию садити!— Любила говорити Ганна Марківна, дивлячись на те, як сусідки виводять на прогулянку своїх онуків.
Сама жінка дітей не любила, та й не рвалася швидше отримати звання бабусі, тож у сім’ю сина та доньки не лізла.
— А як же бути тим, хто має багато онуків? Відмовлятися від щастя бути бабусею?— жартувала сусідка, яка, немов велика тепла ковдра , об’єднувала поряд із собою всю свою велику родину. Вона однаково любила онуків від дочки та сина, навіть перша дружина сина з новим чоловіком часто заглядала до колишньої свекрухи на свята.
Ганна Марківна такі стосунки не розуміла і навіть посміювалася з сусідки, вважаючи її не жінкою, а ганчіркою.
— Як можна бути настільки безхарактерною? Їй тягнуть усіх! То в одного соплі, то другий застудився, то син у відпустку поїхав, то в колишньої невістки відрядження, дітей нема з ким залишити.
Як це можна? Невже вона не має своїх планів, своїх справ? Хіба можна жити лише дітьми та їхніми інтересами?- казала вона синові. Той не сперечався. Поки в нього дітей не було і він не звертав уваги на розмови матері.
Сама Ганна Марківна виховувала дітей суворо, рано випустивши у самостійне життя і не дозволяючи сильно розраховувати на матір.
— Я вас на ноги поставила ,далі самі. У мене своє життя нарешті почалося,— заявила вона.
— Мам, але ти скоро станеш бабусею! Ти маєш допомагати… — заїкнувся Ігор
— Ні, любий. Я нічого нікому не винна.
Саме тому, коли у сина, нарешті, народилася дитина, вона не кинулася допомагати молодій сім’ї, вважаючи, що дорослі люди можуть самі впоратися.
Невістка Анни, Ксенія, спочатку була навіть рада, що свекруха не лізе в їхню родину зі своїми правилами.
Відносини до грошей у Ганни Марківни також завжди було дуже чітким і педантичним.
Щойно діти стали самостійними, влаштувалися на роботу і здобули стабільний заробіток, як отримали від матері рахунок. Щомісяця син і дочка повинні були відправляти матері невелику суму, як повернення тих коштів, які вона вклала в них, поки виховувала.
— Я вважаю, це цілком справедливо! Я на дітей витрачала не лише гроші, а й сили. Тепер я вже не має можливості підтримувати звичний рівень життя. Це мають забезпечити діти.
Причому жінку зовсім не цікавило, що у сім’ї сина тепер з’явилася дитина, дружина залишилася без зарплати, а витрати на малюка зростали щодня. Ігор кілька разів натякав матері , що не може кожного місяця надсилати звичну суму.
— Мам, Ксюша зараз не працює, сидить із малям, я один заробляю. Може, ми поки що не надсилатимемо тобі грошей?Хоча б поки дружина на роботу не вийде.
— Синку, я все розумію. Але ж я не пропонувала тобі ходити до школи у старих штанах чи перестати їсти тільки тому, що в мене було важко з грошима? Я свої проблеми вирішувала сама.Тобі також слід зробити це.
— Добре. Може, ти нам із дружиною надаси послугу? Ксюша хоче на роботу вийти, а маля в садок ще рано віддавати. Давай ти нам допомагатимеш—сидіти з дитиною, тоді ми знову зможемо тобі допомагати фінансово.
— Не найкращий варіант, але якщо немає іншого виходу, то гаразд, — подумавши і побурчавши, жінка таки погодилася.
Ксенія вийшла працювати. Вранці вони з чоловіком відправляли доньку до бабусі.Разом із дитиною молоді батьки привозили сумку необхідних речей та продуктів для дитини.
У перші кілька тижнів все було чудово, крім скарг матері на невихованість дівчинки та її гучний голос.
— Ви хоча б намагалися виховувати дитину? Вона у вас просто некерована! Незабаром рік, а вона не знає елементарних правил поведінки, не вміє сидіти за столом, не тримає ложку!
Претензій ставало дедалі більше.Крім того, батьки стали помічати, що дочка після дня, проведеного у бабусі, нагулювала просто звірячий апетит. За вечерею вона була готова з’їсти все, що пропонували, хоча раніше не відрізнялася гарним апетитом.
Другою дивністю було те, що бабуся почала робити заявки на те, що привезти разом із онукою.
— Ваша ненажера стала на м’ясо налягати. Ви привозьте відразу більше, буду її до супів привчати. І сир, не встигаю їй давати. І фруктів ще більше . А ці пюрешки овочеві самі їжте, суцільна хімія!
– Добре, мамо. Але ти не дуже старайся, їй лише десять місяців. Рано їй багато давати м’яса.
— Наче я сама не знаю, що і коли треба давати! — відповіла мати й зачинила двері.
Така поведінка була нехарактерною для матері, яка не лізла навіть у питання виховання дитини. А тим, чим годують онуку, вона ніколи не цікавилася. При цьому, за її словами, дівчинка мала чудовий апетит, але педіатр на черговому огляді помітила, що малеча майже не набрала ваги.
— Вам краще дівчинку годувати потрібно. Вже можна куштувати їжу із загального столу, але без смаженого, гострого, солоного. Вона у вас дуже худенька.
Батьки вирішили зайнятися цими питаннями та збільшили обсяг продуктів, які відправляли вранці з дитиною. Однак на вагу доньки це ніяк не вплинуло.
— Мамо, ти Аришці готуй більше, нехай їсть скільки хоче. Вона ввечері готова бика з’їсти. Не наїдається, схоже. Напевно, треба здати аналізи. Може, у неї якісь проблеми? Такий апетит, а вага не додається.
— Сину, не повчай мене, як дітей вирощувати! Я вас без підказок одна на ноги поставила! До речі, коли я отримаю належну мені зарплату? Ви зараз обоє працюєте, а послуги няньки немало коштують!
Ігореві було ніяково перед дружиною. Її тітка із задоволенням сиділа з онукою, коли приїжджала в гості, але це траплялося рідко. Та й грошей на утримання рідних Ксенії ніколи не вимагала, на відміну від його матері.
Проте він розумів, що угода є угода, і оплачував Ганні Марківні її час.
Все це тривало, поки одного разу Ігорю не довелося опинитися неподалік будинку матері по роботі. Він вирішив забігти привітатись і пообідати: ключі у нього були, тож попереджати про візит не став. Піднявшись на поверх, він відчинив двері і почув цікаву розмову:
— Припини кричати! Я не повинна тебе з ложечки годувати! Вивалили суп на підлогу? Чудово! Сьогодні ти без обіду! І ніяких смаколиків ! Батьки тебе розпестили, ось нехай вони й пожинають плоди свого виховання!
Увійшовши до кімнати, Ігор знайшов матір, що сидить за столом і із задоволенням поглинає фрукти та сир, привезені для дитини. Маленька Арина сиділа в дитячому стільчику за порожнім столиком, а поряд на підлозі валялася чашка з якимось незрозумілим вмістом.
Дівчинка жалібно плакала, показуючи на баночки, що стояли на столі, з дитячим харчуванням. Було очевидно, що більшість з них спустошила бабуся.
— А що тут відбувається? Мам! Ти що, все дитяче харчування їси?— Ігор був вражений настільки, що не міг вимовити жодного слова.
— А що такого? Мені воно також корисне. Ти ж мені грошей даєш мало, не вистачає на якісні продукти. А цю свою привереду ви і вдома чудово нагодуєте. До того ж їй і супу вистачить, який вона їсти відмовляється. Але я в ній виховаю покірність, якщо ви не зуміли! Посидить голодна день-другий, буде навіть із підлоги їсти! — Здавалося, мати навіть не бачила проблеми у своїй поведінці.
— Як ти можеш так говорити?! Це ж дитина! Твоя онучка! Рідна кров! Нам педіатр сказав, що вона ваги не набирає, але ми й подумати не могли, що її рідна бабуся об’їдає! Як тобі не соромно?— Ігор був шокований.
— Нітрохи! Я маю право на гідне ставлення. Ви мені за роботу няньки платите копійки, от я й добираю інше продуктами. Все справедливо! А виховання дитини — моя справа. Не подобається – можете самі зі своєю соплюхою возитися.
– Так і зробимо. Більше ти онучку не побачиш! І на виплати можеш не розраховувати! Я з тобою розплатився вже з лишком! Далі сама.
Ігор зібрав доньку, подзвонив на роботу та взяв кілька відгулів.Увечері на сімейній раді вирішено було запросити тітку Ксенії сидіти з дитиною до садка, вона саме шукала роботу.
Правда, довіряти дитину було страшно, довелося навіть встановити в квартирі камеру, зате подружжя було спокійне, що дочка в надійних руках.
Ганна Марківна образилася на сина та невістку. Вона так і не визнала свою провину , розповідаючи всім знайомим, які невдячні у неї син і невістка, раз залишили її без утримання лише через те, що вона вирішила відстояти свої межі та навчити дитину слухати те, що кажуть дорослі.
Донька Ганни Марківни з цієї ситуації теж зробила свої висновки: вона зрозуміла, що ще не скоро зважиться на дитину, бо допомоги їй чекати не було від кого.
