У свої 60 я прекрасно виглядаю, ніхто не вірить, коли я називаю свій вік. Мій чоловік помер через хворе серце, а мої двоє дітей вже давно мають своїх. Ми спілкуємося час від часу, але я добре розумію, що не зможу отримувати стільки уваги, як раніше.
Якось я з подругою їздила відпочивати – діти путівку купили. Під час відпочинку я познайомилася з одним цікавим чоловіком. Він розлучений, має дорослу дочку. Ми добре провели час разом, сподобалися одне одному. Нам вже давно не по 20, тому вирішили не тягнути гуму й офіційно оформити стосунки та жити разом.
Мені не хотілося переїжджати, тому я запропонувала все ж таки залишитися в моїй квартирі. Ми хотіли просто з ранку піти до РАГСу, а ввечері посидіти з родичами, тим більше був теплий вересень.
Але я й не здогадувалася, звідки прийде біда. Мої рідні діти категорично проти мого щастя. Не хочуть, щоб я знову одружувалася. Я не могла зрозуміти, в чому причина такої категоричності. Дорослі вже й мусять розуміти, що мама теж хоче бути щасливою.
Крім того, вони в один голос запрошують мене жити з кимось із них, щоб я з онуками сиділа чи по господарству допомагала, хоча раніше ледь раз на тиждень дзвонили.
Рідні діти забороняють матері мати стосунки. Я взагалі нічого не розумію. Але й відповісти мені нічого. Я ж не хочу, щоб у старості моя дитина перестала зі мною спілкуватися, але й Валера мені дорогий, з ним я почуваюся знову жінкою, а не старою бабцею.
