Мені 37 років, вища економічна освіта. Зараз займаюся творчістю: виготовлення та декорування предметів інтер’єру. Близько 10 років я хворіла. Були безуспішні спроби лікування.
У перервах я влаштовувалась на роботу, все йшло добре, але незабаром все повторювалося. Звичайно нікому з керівників це не подобалося і мене виганяли. П’ять років тому я вийшла заміж.
У нас народився син, два роки йому. Чоловік ніколи мені не дорікав, але я боюся панічно на вулицях міста, а воно у нас невелике, зустріти свідків моєї ганьби. Якщо побачу когось здалеку, мене починає трясти, буквально.
Також мені часто згадується те одне, те інше. В ці хвилини я хочу провалитися і померти одночасно! Скільки бруду і гидоти я зібрала, як низько поводилася, як я впала.
Якою мірою досягла деградація моєї нікчемної особистості. В даний момент виникло загострення від того, що один чоловік, друг сім’ї моєї старшої сестри, якого я бачила за все життя рази чотири, який просто чув, мабуть, від неї про мою проблему, став на сімейному святі мене вчити.
Це вже не актуально, минуло чотири роки, а він мене вчить, хоча він мені взагалі ніхто. Розлютило, що нічого йому відповісти не змогла, бо розгубилася, та й грубити мало знайомому не хотіла.
Як з’ясувалося далі, він не тримався табу на грубість. І вже з не чемними вставками погрожував мені. До чого все це було, незрозуміло. Все це з новою силою сколихнуло в мені почуття сорому за минуле.
Як заспокоїтися і почати жити вільним від минулого життям? Як перестати боятися подивитися в очі людям, які мою ганьбу, що викликає огиду навіть в мене?
