Дмитро звик після кожної наради перевіряти телефон і відповідати на повідомлення дружини.
Під час планерки він завжди ставив телефон у режим польоту, знаючи, що саме в цей час в Алли напевно з’явиться маса запитань і пропозицій. Як завжди невчасно. Така вже в неї була натура невгамовна.
Дмитра це не дратувало, навпаки, навіженість дружини та її спонтанні напади обговорення тієї чи іншої теми в найневідповідніший момент він завжди сприймав із гумором. Його це навіть заводило. Тому він перечитував усі надіслані Аллою повідомлення і відповідав оптом.
Нинішня нарада сильно затягнулася. Компанія Дмитра виграла тендер, і тепер тривало бурхливе обговорення планів на майбутнє і розподіл обов’язків.
Дмитро і його підлеглі затрималися на цілих три години. Усі вже неабияк втомилися, і Дмитро вирішив оголосити двогодинну перерву, після якої було вирішено продовжити обговорення.
Як він і очікував, на телефоні було близько десятка повідомлень від дружини, яка в цей час була в будівельному магазині.
Алла надіслала чоловікові для схвалення кілька варіантів панелей. У їхньому нещодавно добудованому заміському будинку йшли оздоблювальні роботи, і Алла вважала за краще не тільки ретельно контролювати весь процес. Але й особисто вибирати матеріали.
Дмитро нічого не розумів в інтер’єрному дизайні, тим більше думки його були зайняті зовсім іншим.
Щоб не ображати дружину, він виділив варіант, який першим побачив. Алла тут же передзвонила.
– Дмитро, вони ж абсолютно не підходять за кольором і текстурою до стін, – обурювалася вона. – Хіба ти цього сам не бачиш?
– Не бачу, – з посмішкою зізнався Дмитро. – А навіщо ти мені їх надіслала, якщо заздалегідь знала, що вони не підходять?
– Ну, про всяк випадок, хіба мало, – відповіла Алла. – Я б вибрала темно-бежеві.
– Напевно, ти маєш рацію, – сказав чоловік. – Вони дійсно ідеально підійдуть.
Говорячи все це, він насправді переглядав бухгалтерський звіт.
– Ні, вони теж не айс, – заявила Алла. – Може, ти й маєш рацію. Спробую твій варіант.
Завершивши розмову з дружиною, Дмитро вже збирався замовити собі обід із кур’єром, але йому на очі потрапило кілька пропущених викликів з одного незнайомого номера.
Подумавши, Дмитро вирішив передзвонити.
– Дмитро, синку, це мама, – пролунав у слухавці до болю знайомий голос.
У Дмитра всередині все похолоділо. Він уже рік не спілкувався з матір’ю.
– Дмитро, ти мене чуєш? – запитувала з трубки Галина Іванівна.
– Чую, – тихо відповів він. – Що це за номер?
– Та ось, довелося інший взяти, – повідомила Галина Іванівна. – З того я тобі додзвонитися не могла.
Рік тому Дмитро сам відправив номер Галини Іванівни в блок, і тому була вагома причина. Дивно, що мати наважилася зателефонувати після всього.
– Я слухаю тебе, – сказав чоловік, усіма силами намагаючись зберегти самовладання. – Навіщо ти дзвониш?
Напевно, сталося щось екстраординарне, що змусило матір порушити річне мовчання.
– Як ти, синку? – почала здалеку Галина Іванівна. – Як Аллочка?
– Нормально, – Дмитро щосили намагався не піддаватися емоціям, які готові були будь-якої миті залишити потаємні засіки пам’яті й вирватися назовні.
– Мамо, давай до справи, у мене мало часу.
– Добре, – тон матері з підкреслено співчутливого змінився на засмучений. – Тут така справа. Маргариті гроші потрібні, терміново…
Знову! Слабка надія молодого чоловіка на те, що мати хоч трохи змінилася, звалилися тієї ж миті.
– Як завжди, – глузливо сказав він. – Вам обом не набридло?
– Ні, синку, все зовсім не так, – спробувала переконати його Галина Іванівна. – Послухай…
– Пішли ви до біса, обидві! – різко відповів Дмитро, відключився від розмови і відправив і цей номер у чорний список.
Щойно він це зробив, знову зателефонувала Алла.
– Дмитро, щойно мені телефонувала твоя мама…
– Там знову старі пісні, – сказав чоловік. – Просо заблокуй її.
Після короткого спілкування з матір’ю апетит у Дмитра різко пропав. Він попередив секретарку, щоб його не турбували, і замкнув двері свого кабінету. Тільки після цього Дмитро дозволив собі дати волю почуттям.
Зрадницькі спогади густим і дружним роєм окупували і мозок, і душу. 32-річний чоловік знову відчув себе маленьким, безпорадним хлопчиком, загнаним у глухий кут.
* * * *
Дмитру 7 років, він тиснеться в кут і закриває голову руками, а над ним нависає Галина Іванівна.
– Я кому казала не брати печиво! – злобно гарчить мати. – Ти погано зрозумів?
– Я не брав, – кричить маленький Дмитро.
– Ти ще й брехати надумав? – розлючується Галина Іванівна.
Дмитро кричить від образи, заливається сльозами. Його погляд падає на 4-річну Маргариту, яка стоїть за спиною в матері і зловтішно дивиться на брата.
Подібні ситуації були досить регулярними. При цьому і мати, і син прекрасно знали, хто винен у тому чи іншому проступку насправді. Але покарання отримував завжди Дмитро.
Цього разу він сам бачив, як Ритка полізла в шафу і випатрала пакет із печивом, яке призначалося для гостей. Молодша сестра побачила брата і показала йому язика. А потім поспішила доповісти матері, що саме Дмитро скоїв цей злочин. Хоча сама навіть крихти з губ до кінця не змахнула.
Ритка робила так постійно. Про будь-яку власну витівку вона відразу ж розповідала матері, звалюючи все на старшого брата.
Рідний батько Дмитра шість років тому пішов від Галини Іванівни до іншої жінки. Дмитру тоді тільки виповнився рік.
Від батька залишився тільки важкий ремінь, яким Галина Іванівна і обходжувала сина, вбачаючи в цьому якийсь символізм. Так вона мстилася колишньому чоловікові за зраду.
Батьком Маргарити став колись найкращий друг батька, який, будучи одруженим, вирішив пожаліти покинуту жінку і почав її регулярно втішати відомим способом.
Щоправда, навіть поява доньки в коханки не стали приводом для того, щоб батько Маргарити покинув сім’ю, але натомість він щедро обдаровував Галину Іванівну та Маргариту грошима, тоді як рідний батько Дмитрика обмежувався копійчаними аліментами.
Згодом саме сина Галина Іванівна стала звинувачувати у своєму невдалому особистому житті.
– Якби не ти, Микола б обов’язково пішов до мене, – сумувала вона за коханцем.
Дмитро завжди був у сім’ї обділений. Усе найсмачніше і найкраще купувалося тільки Маргариті, а Дмитрові залишалося лише спостерігати з боку, як сестра самовдоволено насолоджується ласощами.
У 15 років він твердо вирішив, що має піти з дому, де його життя стало нестерпним.
Дмитро потай від матері влаштувався на підробіток після школи. Удома він говорив, що ходить займатися додатково, а сам у цей час роздавав на вулиці рекламні листівки.
Звісно, заробіток був не дуже, але хлопчик терпляче збирав, ховаючи гроші в затишному місці. Йому було 17, коли він остаточно зрозумів, що він не просто чужий для власних матері та сестри, але вони – його вороги.
Яким чином Маргарита пронюхала про його гроші, залишається загадкою. Дмитро вважав, що сестра могла просто шпигувати за ним.
Одного разу він прийшов додому і застав свою матір біля столу, на якому були розкладені пачки з дрібними купюрами. Мати займалася підрахунком грошей. Маргарита сиділа поруч на дивані. Побачивши сина, Галина Іванівна усміхнулася.
– З’явився… Вчасно.
Дмитро не одразу зрозумів, що за гроші на столі, але незабаром виявив, що його схованка відкрита і порожня.
– Мамо, це мої гроші! – спробував обуритися він, але відразу ж отримав.
– Я знаю, – спокійно відповіла Галина Іванівна, прямуючи до дзеркала і дістаючи губну помаду. – У мене інші плани на твої гроші!
Маргарита урочисто дивилася на брата.
– Ритка давно хоче нову колонку, та й мені обновка не завадить, – заявила мати. – А ти обійдешся.
Тієї самої ночі Дмитро пішов із дому. Він поняття не мав, куди йому йти, і просто безцільно вештався вулицею. Він зголоднів і сильно замерз. Тільки на вулиці він зрозумів, що не здогадався вдягнути теплу куртку – ночі вже стояли холодні. Але додому Дмитро повертатися не збирався.
Він присів на лавочку, думаючи, що йому робити далі. Поступово його почала долати дрімота, і йому раптом стало дуже жарко. Все ще не розуміючи, що з ним відбувається, хлопець дедалі глибше занурювався в густий туман. А потім настала темрява.
Дмитро прокинувся в чужій квартирі. Він почав обережно оглядатися навколо, коли його ворушіння помітили. До дивана, на якому лежав хлопчик, підійшов чоловік, який представився Павлом Аркадійовичем.
– Ти як почуваєшся? – запитав він з побоюванням.
Дмитро і сам поки що не розумів. Пізніше він дізнався, що почав замерзати на тій самій лавці й ризикував уже ніколи не прокинутися.
Павло Аркадійович приїхав додому пізніше, ніж зазвичай, і не одразу помітив 17-річного хлопця, який безжиттєво лежав на лавці.
А допомагала батькові доглядати Дмитра Алла…
Павло Аркадійович, дізнавшись історію Дмитра, сам залагодив усі формальності з його легалізацією у своїй родині.
Вони швидко порозумілися, особливо, коли стало зрозуміло, що Дмитро й Алла відверто симпатизують одне одному.
У Павла Аркадійовича була власна невелика фірма, і він став навчати здібного хлопця всіх премудростей бізнесу. Коли зрозумів, що на той час уже офіційний зять готовий до самостійного польоту, то довірив йому очолити невелику філію.
І знову для Дмитра було загадкою, яким чином сестра і мати змогли його знайти. Вони з’явилися в офіс і стали вимагати, щоб Дмитро їх утримував. Виявилося, що рідний батько Маргарити пішов засвіти, і грошове забезпечення з його боку припинилося.
Тоді в ситуацію втрутився Павло Аркадійович, який викликав охорону, і обох нахабок випровадили.
Черговий же неприємний інцидент трапився рік тому. Галина Іванівна з’явилася просто посеред наради і почала кричати, що її багатий син покинув їх із дочкою в злиднях і голоді.
Дмитру знову вдалося залагодити ситуацію, номери родичок він вніс до чорного списку.
І ось мати з’явилася знову з уже знайомою темою.
* * * *
Дві години минули непомітно, і Дмитру довелося знову взяти себе в руки, щоб продовжити нараду.
Він не знав, що його мати не дзвонила Аллі, а зустріла її і повідомила, що Маргариті потрібна термінова операція, без якої вона не виживе.
Алла вирішила сама перевірити і переконатися, що жінка говорить правду. Але… Прийняла рішення ніяких грошей їм не давати, хоча ситуація справді критична.
Тієї ж ночі Рита пішла з життя, про що Алла також пізніше дізналася…
Вона зустріла чоловіка після роботи, презентувавши частково оформлену панелями стіну.
– Ну як тобі? – запитала вона.
– Мені подобається, – відповів Дмитро. – Ти розумниця.
Він пішов переодягатися, а Алла – розігрівати вечерю, давши собі слово ніколи не розповідати чоловікові про справжні події сьогодення та їхні наслідки.