У студентські роки я познайомилася з хлопцем, все було добре, як у всіх. Проблеми у нас почалися, коли ми почали жити разом. Він не міг чи не хотів знайти роботу. Працювала я сама.
Мені це набридло, і я майже наважилася піти від нього до іншого, але щось мене зупинило, і я залишилася. Він звичайно спочатку змінився, порошинки з мене здував, а я все вірила, що всього досягнемо і все зможемо.
Якось у цій метушні одружилися. У відносинах все гаразд. І тут він кидає роботу та знаходить іншу. Пропадав постійно на роботі, втомлений приходив додому, але завжди дзвонив у робочий час, переживав за мене.
А потім з’ясувалося, що він ніде не працював. Займався якимось оборудками і вліз в якусь історію. На суд не з’явився. Переховувався. І іноді писав, що він все зробить для нашого щастя, що любить мене.
Серце розривається, бо дуже люблю його, але в той же час стільки образи на нього. І головою я розумію, що ми з ним не можемо бути разом, а в лоб йому це повідомити не можу, шкода його.
Так ось уже не перший місяць живу не зрозуміло як, і заміжня, і ні. А так хочеться жити, хочеться сім’ї та спокою, але хочеться це з ним. А останні дні виникає жахливе бажання зв’язатися з іншим, до якого колись хотіла піти.
Тепер же боюся і розумію, що образила його і він мені радий не буде. І так я і живу, нічого не домігшись, втративши подруг. Одна робота. А всі навколо дітей заводять, а я сиджу і нічого, крім нормальної роботи, не домоглася.
