Ще багато разів пробувала піти від нього, але чомусь тільки він залишається в моєму житті…

Мені майже 40 років і я у статусі коханки вже п’ятий рік. До цього була заміжня, і як до весілля було все добре, так після нього все не склалося. Маю двох дітей, але вони були тяжко хворі і доля забрала їх в мене.

Звичайно, почалися в сім’ї скандали, і чоловік пішов до іншої, вона молодша за мене, і зараз у них уже двоє дітей. Під час розлучення знайомлюся з людиною, яка мене підтримала у той тяжкий момент мого життя.

Були зустрічі з ним, при яких я забувала всі свої проблеми, але в одну мить він вирішив розкрити карти, сказати, що він одружений. Я здогадувалася про це, тому що ми зустрічалися таємно, але мені тоді здавалося, що ці умови йому поставила я.

Процес мого розлучення не закінчився, а виявилося, що і йому це вигідно. Вирішили як розійтися, але мені це вже стало важко, бо я звикла, мене тягнуло вже невідомою силою до нього, і його напевно до мене теж, бо він не залишив мене в спокої.

Він почав дзвонити, ніби випадково, пропонувати зустрітися, тоді я сказала йому, що ось так не можна зустрічатися, як раніше, іноді і ніби випадково, а треба регулярно та надійно. Він, звісно, погодився.

Ще багато разів пробувала піти від нього, але чомусь тільки він залишається в моєму житті, всі інші, як перехожі, на якийсь час, і яких я не сприймаю, як своїх. Якось сказала, що хочу від нього дитину, звичайно, він відмовився.

До речі, в сім’ї у нього немає дітей, і я думала, піде, але він тільки сказав, що не треба так ламати собі життя, і що у нас ніякої перспективи немає. Він мені нічого не обіцяв і сказав, що з сім’ї не піде, сказав, що за мого бажання буде зі мною завжди, навіть якщо в мене хтось буде.

Але він ревнивий, і не відпускає, і не тримає, але я сама бачу, що не можу вийти із цієї ситуації, стала сама, як зомбі, залежна від нього. Як знайти сили розлюбити його, якщо він, як рідний та іншого, мені не треба.

You cannot copy content of this page