Мені майже 40 років і я у статусі коханки вже п’ятий рік. До цього була заміжня, і як до весілля було все добре, так після нього все не склалося. Маю двох дітей, але вони були тяжко хворі і доля забрала їх в мене.
Звичайно, почалися в сім’ї скандали, і чоловік пішов до іншої, вона молодша за мене, і зараз у них уже двоє дітей. Під час розлучення знайомлюся з людиною, яка мене підтримала у той тяжкий момент мого життя.
Були зустрічі з ним, при яких я забувала всі свої проблеми, але в одну мить він вирішив розкрити карти, сказати, що він одружений. Я здогадувалася про це, тому що ми зустрічалися таємно, але мені тоді здавалося, що ці умови йому поставила я.
Процес мого розлучення не закінчився, а виявилося, що і йому це вигідно. Вирішили як розійтися, але мені це вже стало важко, бо я звикла, мене тягнуло вже невідомою силою до нього, і його напевно до мене теж, бо він не залишив мене в спокої.
Він почав дзвонити, ніби випадково, пропонувати зустрітися, тоді я сказала йому, що ось так не можна зустрічатися, як раніше, іноді і ніби випадково, а треба регулярно та надійно. Він, звісно, погодився.
Ще багато разів пробувала піти від нього, але чомусь тільки він залишається в моєму житті, всі інші, як перехожі, на якийсь час, і яких я не сприймаю, як своїх. Якось сказала, що хочу від нього дитину, звичайно, він відмовився.
До речі, в сім’ї у нього немає дітей, і я думала, піде, але він тільки сказав, що не треба так ламати собі життя, і що у нас ніякої перспективи немає. Він мені нічого не обіцяв і сказав, що з сім’ї не піде, сказав, що за мого бажання буде зі мною завжди, навіть якщо в мене хтось буде.
Але він ревнивий, і не відпускає, і не тримає, але я сама бачу, що не можу вийти із цієї ситуації, стала сама, як зомбі, залежна від нього. Як знайти сили розлюбити його, якщо він, як рідний та іншого, мені не треба.
