Самойленки були одружені вже майже п’ять років. Льоня працював далекобійником, Валя — перукаркою. Відразу після весілля вони приїхали до міста, орендували квартиру й почали заробляти гроші. Загалом у них це непогано виходило, от тільки гроші витікали, наче крізь пальці.
Валя стригла, в основному, заможних дам. Наслухається їхніх розповідей про розкішне життя, а потім, коли Льоня повертається з рейсу, починає йому дорікати: що у нормальних людей у чоловіка й дружини по своїй машині, що хороші чоловіки на красу своєї коханої нічого не шкодують — ні шубок, ні нарядів, ні відпочинку на морі. А вона, наче якась селянка, тільки й працює, жодних радощів у житті.
Льоня сердився, тикав їй на повну шафу одягу, на комору, завалену коробками з взуттям, і все це здебільшого нове, так жодного разу не одягнуте. А скільки різних терток, ліхтариків, старих мобільних телефонів! Та якби економити, то в них уже було б три квартири! І починався черговий скандал.
Валя кричала, що він привозить замало грошей, напевно, завів коханку і витрачає на неї, а Льоня своє: мовляв, це ти вже давно собі іншого підшукуєш серед багатих клієнтів, замість того щоб народити дитинку.
Посварилися, потім три дні не розмовляли. І все частіше вони почали думати про розлучення.
Льоня мріяв про скромну, ощадливу дружину, яка народила б йому двох хлопчиків і дівчинку. А Валя мріяла про багатого чоловіка, який би виконував будь-яке її бажання, носив би її на руках, вранці подавав каву в ліжко.
З кожною такою сваркою Валя й Льоня все більше віддалялися одне від одного, вже й почали сумніватися, чи кохали вони одне одного взагалі коли-небудь.
Ось і поїхав одного разу Льоня в черговий рейс у жахливому настрої. Навіть не поцілував дружину перед від’їздом. І кілька днів не дзвонив.
Валя теж не стала дзвонити першою, вирішила проявити гордість. І коли задзвонив її мобільний, а на екрані з’явилося ім’я чоловіка, вона задоволено посміхнулася.
Валя вибачилася перед клієнткою, уїдливо запитала:
— Що, скучив?— і злякалася, почувши у відповідь чужий чоловічий голос:
— Старший лейтенант поліції Павленко, скажіть, хто вам Самойленко Леонід?
— Ч-чоловік, — пролепетала у відповідь Валя й закричала, наче прокинулася: — Що сталося? Що з ним? Він живий?
— Ваш чоловік потрапив у ДТП, його машину занесло, і вона перекинулася. Він живий, але в важкому стані. Можете приїхати. Наше містечко під Ужгородом. Запишіть адресу лікарні…
Валя дивилася на вимкнений екран телефону й плакала. Вона не чула, як лаялася клієнтка, як смикала її за плечі начальниця. Валя поклала телефон у сумку, мовчки одягнулася й пішла.
Повернувшись до квартири, Валя сіла на диван, подивилася на футболку, яку Льоня залишив на стільці, і згадала.
Як одного разу, в одинадцятому класі, залишилася ночувати у подруги Каті. Вночі пішла на кухню попити води й у темряві натрапила на її старшого брата. Так злякалася, що хотіла закричати, а він раптом поцілував її. Вона втекла, але заснути так більше й не змогла.
Потім, лише через місяць, коли вони вже почали зустрічатися, він розповів Валі, що давно закоханий у неї, але не міг зізнатися, дуже соромився. А вночі, у темряві, якось само собою так вийшло — не втримався.
Валя теж закохалася в широкоплечого брата своєї подруги, ніби в тумані склала випускні іспити, влаштувалася на курси перукарів, а коли їй виповнилося вісімнадцять, вони одружилися. І майже відразу поїхали до міста.
Якими ж вони були мрійниками! Хотіли влаштуватися на хорошу роботу, потім народити малюка, взяти квартиру в іпотеку або побудувати новий будинок. Вони лягали спати й, обійнявшись, будували плани. Вони були такі щасливі!
Валя посміхнулася, згадуючи минуле, і раптом схаменулася: треба ж їхати! Вона швидко зібрала якісь речі й вибігла з квартири.
Коли Валя зайшла у відділення лікарні, де лежав Льоня, їй не відразу дозволили пройти до нього. Спочатку до неї підійшов лікар, Петро Данилович.
Він пильно подивився їй в очі й серйозно сказав:
— Ваш чоловік сильно постраждав. Йому довелося ампутувати праву ногу. Водити машину він уже не зможе, але жити буде. Тільки є одна проблема. Ваш чоловік зовсім втратив бажання боротися за життя. У мене таке відчуття, що він просто не хоче одужувати. Ви не знаєте, чому?
— Знаю, — тихо відповіла Валя. — Це через мене. Я була жахливою дружиною. Мені потрібно поговорити з ним, можна?
Петро Данилович трохи подумав, уважно розглядаючи Валю, потім кивнув:
— Можна. Тільки не засмучуйте його.
Льоня спав. Валя тихо присіла на стілець поруч із його ліжком і стала чекати. Вона була готова скільки завгодно сидіти ось так поруч із ним, дивитися на нього, найріднішу й найулюбленішу людину, аби тільки він одужав і завжди був поруч із нею.
Коли Льоня розплющив очі й побачив Валю, він похмуро запитав її:
— Що будеш робити? Я тепер інвалід і не зможу заробити на дві машини та курорт. Тож шукай собі багатія. Я дам розлучення, не хвилюйся, не заважатиму твоєму щастю.
Валя відчувала, як від болю стискається її серце, вона доторкнулася рукою до його щоки й прошепотіла:
— Пробач мене, будь ласка. Я забула той поцілунок у вашій темній кухні, забула, про що ми мріяли, коли тільки приїхали до міста. Я забула, як сильно тебе кохаю. Дуже кохаю. Мені не потрібен ніякий багатій. Мені потрібен ти. Тільки одужуй. Будь ласка.
Знаєш, давай поїдемо назад у наше селище. Моя мама живе сама у великому будинку. Ти будеш там господарем. Я зроблю з наших сусідок красунь. Народжу дитинку. Сина. А потім доньку. Я стану хорошою дружиною. Тільки якщо… — Валя сумно дивилася в очі Льоні.
— Тільки якщо ти сам не забув той поцілунок. Якщо ще не зникла з твого серця любов до темноокої простої дівчини з твого селища.
Льоня відвернувся від Валі. Вона чекала. Чекала, коли він прямо скаже їй, що більше її не кохає.
Але він раптом різко обернувся, так що вона здригнулася, і запитав:
— Тільки одного хлопчика? Я взагалі-то мріяв про двох.
Після виписки з лікарні вони одразу поїхали назад у своє селище. Нога у Льоні зажила, йому поставили протез, і життя пішло своєю чергою. Правильною.
Льоня вступив до інституту на заочне відділення, Валя трохи попрацювала і пішла у декрет. Потім ще в один.
Коли молодшому синові виповнилося чотирнадцять, у Самойленків народилася дівчинка — маленьке сонечко, яке остаточно зігріло цю чудову дружну родину.
