Всі в селі казали, що за Поліною вдача бігає або вона її за хвіст вхопила, кому як б більше подобалося. Ну, а як інакше… У її віці, та з дитиною на руках, відхопити собі хорошого чоловіка. Всі дівки заздрили… такий, як він міг і молоду без дитини знайти, а він ось, Поліну вибрав.
Поліна була мамою-одиначкою. До останнього від усіх приховувала на роботі, що на дитину чекає, адже ж не зрозуміють. Село – не місто, це там люди вільні від думки інших людей, а тут все не так. Петро, батько дитини, наобіцяв всього, а сам її кинув, як дізнався про малюка.
Це тепер у Поліни є сережки та пальта, які Валера обіцяв на осінь купити. Чоботи шкіряні, чоботи-панчохи, туфель різних і босоніжок купа, а тоді… Тоді не знала, як житиме. Петро з іншою весілля справив. А що Поліна? Сама з села, мати з батьком пенсіонери вже, троє молодших ще.
Сама ще життя не бачила, закінчила училище і от роботу знайшла. Та тітка Катя, господиня квартири, у якої кут по знайомству Полінка винаймала, перша сказала, що Петра гнати треба в три шиї. Вона і напоумила Поліну, що якщо дитина буде не здорова, то в лікарні залишити.
Та пощастило, дівчинка була абсолютно здорова, а як підросла, то така щебетуха стала. У село Поліна без дитини їздила, нікому не сказала, що зіпсована, ледь за Дмитра заміж не вийшла, свого ж сільського, бо важко одній, тужливо…
А ночами як важко, вити хочеться, до того мерзлякуватої однієї в ліжку спати, молодість минає, от і вирішила, хай Дмитро буде. У школі по ній слини пускав, та Поліна знала, краще у неї життя буде… Та тітка Катя була розсудлива. Своїх дітей в неї не було, але була Поліна та маленька Катя.
Прикипіла вона до них всією душею. Ось вона мізки і вправила Поліні, куди, мовляв, ти дівка зібралася? Буде все життя тебе дорікати. Дитину ж треба в любові ростити. Кинула цю ідею Поліна, а тут тітка Катя, місце роботи їй краще знайшла, графік зручніше та зарплата більша.
Там з Валерою дівчина і познайомилася. Одразу сподобався хлопець -серйозний, задумливий, очі сині, ясні, як гляне – аж за душу бере… Дівчата незаміжні все перед ним хвостами крутили. Валера хлопець видний, але недоглянутий, видно, що немає жіночої руки.
От ніби і светр на ньому чистий, а все ж таки ниточка поїхала, зашити видно нікому, підчепити цю ниточку, прихопити… ось ніби і штани, а стрілка подвійна сам гладив і так багато в чому, видно ж… безхазяйний мужик. Дівчата хихикали круг нього, Валера відповідав іноді, та очі порожні були.
Поліна ж, вона вже розумна, вона іншу тактику вибрала. Не звертала наче уваги, а сама пильно стежила, куди Валера йде і опинялася там, ніби ненароком… Став помічати симпатичну дівку. Став питати про неї, а всі казали, що до Поліни краще не підходити, холодна, строга.
Так тихенько й приручила хлопця Поліна, а виявилося, що він розлучився з дружиною, в них донька є, Ніночка, на рік старша від Каті. За його словами, він тещі не сподобався, вона постійно лізла до них. Поліну ж звісно така історія не налякала.
Одружилися вони, Валера гроші відправляв колишній дружині, тужив сильно за дочкою, Катя якось фотографію побачила Ніни та спитала у Валери, хто це, а Поліна візьми і ляпни, хто за язик тягнув мовляв, сестра твоя… Ну, сказала і сказала, та куди там, то Катя, то Валера казали, щоб Ніна з ними жила…
А воно їй, Полінці треба? У неї своє дитя є, треба, вона Валері сина народить, але не зараз, пізніше… А той… ніби з глузду з’їхав, тільки про свою доньку і товкмачить. Отримав листа від когось, похмуріше хмари осінньої ходить. Поліна ласкою жіночою все ж таки дізналася, що трапилося.
Виявляється, сестра написала, що дружина колишня, зовсім дівчинку закинула, не дивиться за нею, заміж вийшла, мужик той ображає Ніну… Ту Поліна вже нічого вдіяти не могла, махнула рукою і сказала, щоб забирав дитину. Катю до тітки Каті відвезли, а самі по Ніну поїхали…
Побачила Тетяну, колишню дружину, гарна. Яскрава, така, але безхребетна, видно одразу, чоловікові в рот дивиться. А дівчисько брудне, руки в саднах, на щоці синець. Теща Валери прибігла та давай на Поліну кричати, мовляв, ти зовсім ніхто… Поліні ж пальця в рота не клади.. такий скандал був..
Глянула Поліна на тоненькі ручки і очі повні сліз та так розізлися, що їй аж поліцією погрожували, але дівчинку віддали, спочатку на канікули, а потім, тітка Катя допомогла, зовсім забрали… Ось на чорта б мені це треба було, дивлячись на дівчаток, що грали, думала Поліна…
Школу знайшли спеціальну, хоч і малесеньке дівчисько, а її відразу взяли. Дівчинка в батька з мачухою щічки від’їла. Катю в музичну школу відправили. В якийсь з днів Поліна прийшла за Ніною, а та сумненька, от і спитала вона дівчинку, що сталося, може образив хто…
А та й каже, що у всіх є мама, а в неї нема. Поліна здивувалася та й каже, що вона ж її мама, тоді Ніна засміялася та кинулася в її обійми. Згодом в їх сім’ї ще хлопчик з’явився – Іванко… Добре піаністка зі спортсменкою на підхваті, дочки.. донечки.
До бабусі з дідом у село їздять, ті душі у онуках не чують, баба Катя на підхваті. Мати Ніни іноді згадує, напише, подзвонить. Валера похмурий не ходить більше, щасливий… Щаслива сім’я, щасливі діти, а інше в цьому житті більше й не важливе…
