Я зрозуміла свою помилку і тепер намагаюся відновити стосунки із сином та невісткою. Мені 45 років, я теж свекруха, бабуся п’ятирічного онука. Моя історія чимось схожа на історію автора сповіді про неохайну невістку, тож почуття автора я дуже добре розумію. Але моя ситуація встигла зайти далі і зараз я відновлюю зруйновані стосунки із сином. Для цього довелося зробити велику «роботу над помилками» і розібратися, що мене привело туди, де я перебуваю.
Поділюсь, може чимось допоможу. Сім’я мого сина теж жила в квартирі, що нам належить з чоловіком, тільки це була не спадщина, а покупка, для якої ми з чоловіком взяли іпотеку. Передбачалося, що син частково оплачуватиме її, але цього так і не сталося.
Локдаун, проблеми з роботою, завжди були цілком справжні та поважні причини. Але факт залишався фактом, сім’я сина жила у майні, що належить нам, і фактично за наш рахунок. Далі події розгорталися за знайомим усім сценарієм. Моє обурення та мої спроби «допомогти» призвели до погіршення стосунків у молодій сім’ї та практично припинили спілкування між сином та нами з чоловіком.
Мої висновки такі, що я здійснила порушення кордонів молодої сім’ї (не важливо, що вони жили в квартирі, що належала мені, будинок це був їх). Приходити та робити зауваження щодо чистоти в будинку неприпустимо. Причому немає значення, в якій формі це робити, жарт, питання, порада, пропозиція допомоги, «заподіяння добра» у вигляді непроханої допомоги. Це все є порушенням чужих кордонів.
Мною не було пройдено психологічної сепарації від дорослого сина. Замість того, щоб визнати в ньому дорослу людину, яка може нести відповідальність за своє життя, я просто включила до своєї зони відповідальності ще й його дружину та їх дитину. Однак якщо подумати, моя невістка теж доросла людина та її стандарти чистоти мають таке саме право на існування. І те, за яких умов живе мій онук – це зона відповідальності його батьків, а ніяк не моя.
Я не вивчила питання впливу регулярної фінансової допомоги дорослим дітям на стосунки з батьківською родиною та на здатність дітей, що виросли, заробляти на своє життя самостійно.
А це зазвичай призводить до погіршення взаємин і не дає дитині, що виросла, досягати власного фінансового успіху. Фінансова допомога допустима, але в окремих випадках і в ситуації форс-мажору. Те, що діти живуть у нерухомості, що належить нам, є деструктивною, розбещувальною та інфантилізуючою допомогою.
