Лариска з подивом читала повідомлення в месенджері:
«Привіт, донечко! Вибач, що тільки зараз пишу тобі, на це були свої причини. Ми розлучилися з твоєю матір’ю дуже давно, коли тобі було три рочки, і ти, звичайно, мене не пам’ятаєш.
Не буду писати, що я каюся, визнаю свою провину і таке інше. Я пішов до іншої жінки, яку покохав, і не вважаю себе винним.
Залишив твоїй матері квартиру, в якій ми жили, і речі – пішов, в чому був. Платив аліменти, хоч і невеликі, загалом, вважаю, що не вчинив підло.
Тепер по справі. Я зі своєю новою сім’єю п’ять років тому виїхав до Австралії, де і живу зараз. Моя мама, а твоя бабуся Євгенія Семенівна, категорично не хотіла виїжджати, після нашого від’їзду жила у своїй маленькій квартирці з двох суміжних кімнат.
Я оплачував її лікування, утримання та інше, але зовсім недавно вона пішла з життя. Я не мав можливості приїхати попрощатися з нею, і навіть на похорон – добиратися звідси дуже складно і дорого, хоча живемо ми досить заможно.
Близьких родичів у мами не було, приїжджати сюди і оформляти спадщину, щоб продати цю квартиру, немає сенсу, прибуток буде копійчаний, а клопоту вище голови. Тому ми вирішили залишити цю квартиру тобі.
Я оформив всі документи і довіреності, вислав їх адвокату. Бабуся перед відходом оформила заповіт на тебе. Тобі потрібно буде зв’язатися з ним, він розповість, що робити.
Його послуги повністю оплачені, треба буде тільки оплатити місцеві мита і податки, витрати на переоформлення. А головне, утримувати в порядку бабусине місце спочину, поставити пам’ятник – це не дуже затратно в порівнянні з тим, що ти отримуєш у своє розпорядження цілу квартиру.
Сподіваюся, ти розпорядишся нашим подарунком з користю для себе. І ще – це подарунок особисто тобі. Твоя мама отримала від мене все – квартиру, аліменти, її можливий новий чоловік і їхні діти мене абсолютно не цікавлять, тому повторюю ще раз: ця спадщина – тільки твоя.
Будь щаслива, донечко. Твій тато Віктор Андрійович Черненко»
Далі були координати адвоката. Лариса не втрималася і набрала номер. Їй підтвердили дані, і вона домовилася про зустріч на завтра, після обіду.
Лариса вирішила поки нічого не говорити матері, спочатку потрібно було все побачити самій, з’ясувати всі факти.
У маминій двокімнатній квартирі жила ще Ірка – Ларисина сестра. Хто був її батьком, не знав ніхто, навіть, здається, мати.
Незважаючи на те, що Ірка була на три роки молодша, вона встигла вийти заміж і привести на світ одного за одним двох синів.
Тепер вони вчотирьох тулилися у великій кімнаті, а Лариска з матір’ю – в маленькій спальні. Якщо вся ця історія з квартирою виявиться правдою, то буде дуже здорово!
У неї підкопилося трохи грошенят, вона збирала їх для можливого першого внеску на квартиру. Вона заробляє непогано, якщо взяти іпотеку, затягнути паски, можна було б витягнути якусь студію…
Але зараз доля дає їй такий шанс! Батько вислав план квартири – стара хрущовка, маленька двокімнатна з суміжними ходами, ремонту, швидше за все, немає.
Ну і що! Зате своє, власне житло! Мати не буде вмикати в кімнаті гучний телевізор з незрозумілими програмами, племінники не будуть влаштовувати погроми і крики, лізти в її куток.
Можна буде набрати ванну з ароматною піною і ніжитися в ній скільки душа забажає. Виходити з ванної, недбало загорнувшись в коротенький рушник, або навіть зовсім без нього.
Закінчиться щоденна епопея з розтягуванням з холодильника її продуктів, кухонна раковина перестане зустрічати і проводжати горою немитого посуду.
Увечері вона після ванни загорнеться в махровий халат, заварить собі міцну каву і сяде за ноутбук, створювати дизайнерські інтер’єри, які досить непогано продаються.
А взагалі кажучи – Лариска збентежено посміхнулася – можна і особисте життя нарешті влаштувати!
У маленькій кімнаті буде її спальня, туди вона нікого не пустить. На кухні організує робочий кабінет, а у великій кімнаті буде приймати гостей!
Дівчина посміхнулася, і тут же зняла з обличчя радісну гримасу: спочатку потрібно все досконально з’ясувати і визначити.
Наступного дня вона поїхала на зустріч з адвокатом. Ним виявився чоловік середнього віку, одягнений трохи недбало, але явно в хороші, брендові речі.
Він підтвердив все, що написав батько, дав подивитися документи. Повіз Ларису в її майбутню квартиру, відкрив двері, провів по кімнатах.
Вигляд житла, звичайно, був так собі, вельми «втомлений», як то кажуть, проте дівчину це не збентежило: це та проблема, з якою вона легко впорається.
Лариса запитала, коли можна буде отримати ключі і оформити всі документи. Адвокат відповів, що чекати оформлення потрібно півроку, інших претендентів на спадщину немає, так що, швидше за все, клопоту з переоформленням не буде.
Ключі вона може отримати відразу, але в’їжджати і робити ремонт він би поки не радив – мало що…
Але порекомендував поміняти замок, показатись сусідам, нехай бачать, що у квартири є господарі.
Тепер Ларисі належало повідомити про всі ці новини матері. Звичайно, їм з Іркою буде не так комфортно, як їй, але все ж, мінус один мешканець, як-не-як легше стане.
Мати відреагувала на новини без особливої радості.
– А чому Віктор робить це все через тебе? – неприязно запитала вона.
– Як, чому? – здивувалася Лариска. – Я все-таки його дочка!
– А я його дружина, хоч і колишня, і з приводу майна всі питання треба вирішувати зі мною!
– Мамо, вибач, звичайно, але ця квартира бабусина, і вона заповіла її мені тому, що тато не може приїхати з Австралії, щоб вступити в спадщину і продати її.
І доручити це тут нікому. Ось він і придумав цю схему, щоб я всім цим займалася і отримала в своє розпорядження бабусину квартиру.
– Що значить, «у своє розпорядження»? На якій підставі ти присвоїла собі виключне право розпоряджатися цією самою квартирою?
– Тобто, як це, «на якій підставі»? – остовпіла дівчина. – Це моя спадщина!
– А я? А Іра з дітьми? Ми тобі чужі люди?
– Ні, мамо, ви мені не чужі, – тихо сказала Лариса, – але для бабусі ви ніхто. Татові теж, ну, крім тебе, звичайно. Але він сказав, що тобі залишив при розлученні квартиру, в якій велика частина належала йому, платив аліменти на моє утримання.
Чому він повинен забезпечувати мою сестру, до народження якої не має ніякого відношення, а тим більше, її чоловіка і дітей?
Я свого часу заморозила своє особисте життя, коли молодша дізналася, що чекає на дитину і привела до нас додому свого чоловіка.
Мені довелося тулитися з тобою в одній кімнаті, я не могла привести до себе не тільки хлопця, але і просто подружку, а адже мені вже 22, і теж, знаєш, хочеться особистого щастя!
– Як ти можеш так говорити! Ірі теж несолодко, вони живуть вчотирьох в одній кімнаті!
– Це їхній вибір! Ірочка, на відміну від мене, не захотіла жертвувати особистим життям, знайшла собі чоловіка без квартири, а на оренду у них, бачте, коштів немає!
Так, я хотіла сама піти в орендовану квартиру, але вирішила підкопити грошей на іпотеку…
– Що ти там накопичила! – пирхнула мати.
– Так, правильно, це я погарячкувала. Але тепер все, я свої проблеми вирішу, нарешті з’їду з цієї комуналки!
– Ти хочеш залишити нас тут, а сама з’їхати? – тихо запитала мати.
– Так, мамо! Я виїду, випишуся, переоформлю свою частку в цій квартирі на тебе або на Іру, і буду жити сама по собі!
– А я, було, розмріялася, як ми обміняємо обидві квартири на одну велику, де всім буде місце – по кімнаті мені і тобі, а дві – Ірі з сім’єю…
– По-перше, за наші квартири стільки не дадуть, щоб отримати чотирикімнатну, а по-друге, це тимчасовий вихід.
Я знову опинюся в тій же комуналці, тільки в окремій кімнаті, а Ірочка на радощах ще дитину зробить, і їм стане тісно вже в двох кімнатах!
– Тоді давай, ти оселишся в бабусиній квартирі і забереш мене. Там же дві кімнати, одна мені, одна тобі!
– Там дві суміжні кімнати, мамо! У підсумку, це буде та сама комуналка, тільки на двох. Ірочці дістанеться ціла квартира, а я знову буду в безперервному напруженні, жити з постійно працюючим телевізором, не маючи можливості привести до себе подруг або друзів! Не хочу, мамо!
– Але ж ти одна! А в Іри чоловік і двоє діток!
– А у мене – ні чоловіка, ні діток! – Лариса зірвалася на крик.
– Ірочці дісталася зовнішність від її батька, напевно. А мене Бог зовнішністю образив, я собі насилу знаходила хлопців просто провести час. Про одруження і мови не йшло, яке там! До нас ще одного зятя привести?
– А з квартирою нареченого знайти, не судилося? – зло запитала мати.
– А наречені з квартирою собі знаходять або фотомодель, або заможну, з приданим, а я ось не вдалася ні в ту, ні в іншу колію.
Зате тепер виберу собі хлопця нормального, в окрему квартиру багато бажаючих знайдеться.
Я ще не стара, теж хочу бути з чоловіком і мати діток! Все, мамо, давай не будемо погіршувати ситуацію! Я свого рішення не зміню!
Лариса сіла за свій стіл з ноутбуком, надягла навушники, повернулася до матері спиною. Та похмуро увімкнула телевізор, знайшла відоме ток-шоу, яке особливо ненавиділа старша дочка. Увімкнула звук на повну гучність, хоч і розуміла, що в своїх навушниках та майже нічого не почує.
Дивилася в екран, не вникаючи в слова ведучого. По щоках її котилися злі, солоні сльози…
Спеціально для сайту Stories
