Вероніка Сергіївна нарешті вирвалася у відпустку. Можна було розслабитися, вийти з щоденного образу суворого завуча гуманітарного ліцею, зняти незмінний костюм і трохи послабити тугий пучок на потилиці.
Вона навіть розраховувала дозволити собі деякі вольності за шведським столом – готель славився чудовою кухнею.
Дивацтва почалися ще в дорозі. Вероніка Сергіївна зайшла в невеличкий продуктовий магазинчик і чомусь купила велике кільце краківської копченої ковбаси, на яку зазвичай навіть не дивилася.
Потім, так само дивуючись собі, вона з великою швидкістю з’їла цю ковбасу цілком, не знімаючи оболонки і практично ричачи вголос від задоволення.
— Треба ж так втомитися, я починаю з розуму сходити, — сором’язливо подумала вона, витираючи руки вологою серветкою.
Наступним здивуванням стало повне небажання читати.
Зазвичай вона брала з собою три-чотири книги, які з любов’ю відклала на цей випадок, і з задоволенням їх «проковтувала». А тут – варто було тільки взяти книгу в руки, як вона миттєво засинала.
Будь-де – на твердому, засипаному піском лежаку біля моря, на мокрому шезлонгу біля басейну, у номері під кондиціонером. Мало того, що засинала – ще й спала міцно та солодко, хропучи уві сні, прицмокуючи та пускаючи струмінь слини по прим’ятій щоці.
З’явилася якась дитяча безпосередність – Вероніка Сергіївна, незграбно спотикаючись, козлячим галопом вбігала в море і, верещячи, сама з собою довго грала в «баба сіяла горох». Особливий захват викликали «стрибок-стрибок! стрибок-стрибок!».
У ресторан йшла першою. Твердим кроком проходила повз звичну для себе зелень і салати й одразу прямувала до м’яса.
Особливе бажання викликав піднос із ковбасою. Набирала собі її всяку, і при цьому в голові грав улюблений Моцарт.
– Збожеволіла! – впевнено підсумувала Вероніка Сергіївна і радісно кивнула своєму відображенню в дзеркальній колоні.
За день до від’їзду подивилася на себе у велике дзеркало – мабуть, вперше за всю відпустку.
Воно відбило блискучі тугі щоки, засмаглий ніс, сплутане від постійної води, вигоріле волосся на голові та округлу фігуру.
– Кілограм п’ять-сім набрала, не менше… Нічого, зараз вдома сяду на кефір і капусту, до навчального року – скину, – і не засмутилася.
Дома навіть не пішла в магазин після приїзду – подруга Ніна купила кефір, як завжди – і поки що вистачає.
Вночі снилася ковбаса. Різна. Нарізана на великому блюді і великим апетитним кільцем – краківська. Прокинулася від цього запаху, не змогла терпіти і, накинувши плащ на піжаму, збігала в цілодобовий магазин за рогом.
Найбільше здивувало те, що двоє чоловіків запропонували бути третьою в їхній теплій компанії.
Ображено затягнувши плащ, як Бетмен, втрачаючи на ходу гумові капці та притискаючи омріяну ковбасу до живота, вона влетіла в квартиру, зачинилася на всі замки та зжерла цю ковбасу прямо сидячи на пуфіку в коридорі й не знімаючи плаща.
Тут вона вже серйозно замислилася і більше не змогла заснути до ранку.
Ніна, яка прийшла о дев’ятій, була вражена, коли Вероніка, пахнучи копченою ковбасою, у піжамі з жирними плямами на животі і розпатлана, відкрила їй двері. Такого за все життя ще не було – а дружили вони з восьмого класу.
Вероніка Сергіївна почала розповідати, які дивні й жахливі «витівки» витворяє її організм, і врешті-решт розплакалася від жалю до себе.
— Так зазвичай усе й починається, організм дає збій і з’являються всякі страшні хвороби. Я вмир..ю.
Ніна здивовано, мовчки довго дивилася на подругу, потім різко перервала:
– Вмир.ючий організм не вимагатиме стільки ковбаси.
Єдине, чим можна було пояснити цю зміну смаків, – гормональний збій, 44 роки – таке цілком буває – і записали Вероніку до гінеколога.
Привітна і усміхнена лікарка дуже швидко оглянула Вероніку Сергіївну і веліла одягатися. Чекати, поки вона заповнить все у комп’ютері, сил не було, і Вероніка, яка вже майже довела себе до тихої істерики, перервала цю тишу:
– Скажіть мені чесно, лікарю, я готова на все!
– А у вас усе гаразд. Чудова ваг..ність!
– У кого? – не зрозуміла Вероніка Сергіївна.
Приємна лікарка здивовано відірвалася від комп’ютера, а потім посміхнулася:
– Ви не знали? Дев’ять тижнів! Все чудово, кого ви хочете самі – хлопчика чи дівчинку?
-Звідки?
– Це вам краще знати! – розсміялася лікарка і виставила розгублену Вероніку з папірцем у руках за двері.
Вероніка Сергіївна сіла на лавочку біля кабінету (ноги не тримали) і набрала Ніну. Нічого толком пояснити не змогла, налякала подругу своєю істерикою, і та, кинувши справи, примчала до лавки.
Взяла неабияк пом’ятий висновок лікаря, кілька разів перечитала і впала поруч на лавку.
Навіть обговорювати не стали. Обидві пам’ятали, як кілька місяців тому їхній клас збирався – кругла дата. Усі так веселилися, Вероніка навіть скинула піджак і залишилася в мереживній блузці з дуже глибоким вирізом.
Після цього Сергій Симоненко, який весь вечір не зводив з неї очей, набрався сміливості:
– Сушко, я ж три роки тебе кохав, а підійти боявся. І зараз боюся!
І далі якось все так закрутилося, що вони пішли разом, а вранці прокинулися в одному ліжку в люксі. У Вероніки потім при кожному спогаді про це кр.в гаряче кидалася в обличчя і щось обривалося в животі.
Сергій дзвонив, вона в жаху (що з усім цим робити?) не брала трубку, потім він поїхав у відрядження (надіслав смс) і Вероніка постаралася все забути. І ось – привіт зі шкільного минулого.
Дві ночі Вероніка не спала. Думала. Їла. Добре, що з ковбасою все з’ясувалося. Погано, що не було зрозуміло, що з усім цим робити.
На третю ніч Вероніці приснився ангел– маленький, пухкенький блондинчик з крильцями і довгим шампуром шашлику в пухкій ручці. Він махав шашликом Вероніці і стріляв соусом з іграшкового зеленого пістол.тика.
Вероніка Сергіївна прокинулася з мокрими від слини щоками, з полегшенням від прийнятого рішення народжувати і терміново побігла дзвонити в службу доставки шашлику.
Наприкінці серпня вона вийшла з відпустки в сукні з воланами і з зачіскою «кінський хвіст». Колеги ахнули — за всі двадцять років це був перший раз.
Довго шепотілися в учительській, потім усі дійшли висновку, що суворий завуч нарешті закохалася, і потроху заспокоїлися. З настанням холодів на вулиці шари одягу збільшувалися, Вероніка Сергіївна зав..вала схвалення учнів і здивування вчителів модними широкими светрами та сукнями в стилі «бохо», а весь ліцей, немов грім, вразила новина, що завуч йде у декрет.
Плітки поновилися з новою силою, але вона вже давно була готова і була зайнята своїм новим життям. Після того, як лікар роздрукував їй нечітку маленьку фотографію з УЗД, вона носила її з собою в гаманці і ні про що інше вже не могла думати.
Ближче до по.огів до неї переїхала мама, яка вже не сподівалася на онуків і знайшла новий сенс у житті, щоб бути під рукою.
І вона ж відразу зрозуміла, що відбувається, коли Вероніка Сергіївна цілий день скаржилася на раптовий біль у нирках. У по.оговий будинок Вероніка приїхала вже розуміючи процес, періодично кричачи добре поставленим вчительським голосом під час пере.мів.
Чомусь басом.
У передполог.вій палаті було порожньо і спекотно, у перервах між перей.ами чітко було чутно, як двірник розчищає сніг лопатою.
Потім на сусіднє ліжко привезли молоденьку дівчину з надмірно великим для її худеньких рук і ніг животом, яка тримала в кожній руці по флакончику з краплями в ніс.
— Вероніка Сергіївна? — здивувалася дівчина.
– Гугля? – впізнала свою колишню ученицю Вероніка.
Дивуватися довго не довелося: пер.йми у них йшли по черзі, і гучний бас «ааааааа» Вероніки Сергіївни переходив у тонке «ооооооі»Гуглі.
За цю годину вони стали найкращими подругами. Вероніка скаржилася на набряклі ноги. Гугля – на алергію, що посилилася до по.огів. Вони підбадьорювали одна одну і навіть намагалися триматися за руки.
Пробували вставати, Гуглі було легше на підлозі і чомусь головою в тумбочку, а Вероніка випадково відірвала товсту залізну перемичку на спинці ліжка.
Акушерка веліла йти в полог.вий зал. У кольорових бавовняних сорочках, тримаючись за руки, вони поповзли.
Далі ніяких чітких спогадів не було.
Несподіваний плач немовляти – хлопчик! – потім до нього приєднується ще один збоку – дівчинка! – і тиша. Потім страшенно хочеться їсти, і акушерка приносить їм по сосисці з хлібом і солодкий чай.
І ця сосиска з чаєм – найсмачніше з усього, що Вероніка коли-небудь їла у своєму житті.
Перед тим, як заснути в палаті, Вероніка Сергіївна бачить у дверному отворі світло, а в променях цього світла — ангела зі сну, але вже без шампура.
Він сміється, кружляє в повітрі, допомагаючи собі іграшковими крильцями, і привітно махає Вероніці пухкою ручкою.
Вранці вона прокидається від нестерпного голоду. Санітарка приносить їм сніданок, і вони з великим апетитом з’їдають його весь і просять добавки. Потім їм уперше приносять дітей, і обидві плачуть від щастя, розглядаючи крихітних сплячих лялечок у тугих пелюшках.
Вероніка обережно цілує ніжне чоло над бровою і тане від розчулення та любові.
Малюк дивовижно схожий на Сергія — вона безперечно впізнає свого серед однакових дитячих комочків на каталці. У Гуглі — дивовижно маленька й біленька дівчинка. Їм можна вставати, і вони повзуть до вікна в коридорі, де товпляться інші мами, махаючи руками щасливим відвідувачам на вулиці.
Вероніка теж визирає і бачить Ніну, а з нею… Сергія. Вони оживляються, махають руками, трясуть телефоном.
Вероніка бере свій телефон і чує Сергія:
– Сушко! Я ж тебе шукав – а ти ось чого! Пропоную сина назвати або Костею – Костянтином, або Олександром. Обирай, що тобі більше подобається, мій улюблений філолог!
Вероніка кладе слухавку і плаче солодкими, рясними сльозами, не соромлячись і не витираючи обличчя.
Кожен день Сергій вранці, перед роботою, готує і приносить їй літрову банку м’ясного супу, і вона жадібно з’їдає його прямо з банки. А потім сідає і пише йому листи.
Розповідає все своє життя – від школи і до цього моменту. Бо коли дитина виросте – ці листи вони подарують їй. Адже син повинен знати свою сімейну історію…
