Коли у порожню квартиру на третьому поверсі заселилася Світлана, чоловіки в будинку заворушилися, а жінки занепокоїлися. Ох, яка ж вона красуня!
Як тільки Света виходить у спільний двір із тазом білизни й починає її розвішувати, все життя в околиці завмирає.
Халат на ній сидить ідеально, наче влитий, підкреслюючи й високі груди, й осину талію. Свіжовипрані простирадла розвіваються на вітрі, розвівається й поділ халата Світлани, а Єгор Семенович витирає спітнілу лисину, не відриваючи погляду від красуні, за що отримує від своєї супутниці потиличника.
А літній Аркадій Іванович, якого жінки, здавалося б, давно перестали хвилювати, раптом і зовсім забуває, куди він прямував і навіщо вийшов з дому.
Не уникнув магнетизму Светки й закоренілий холостяк Анатолій, що мешкав прямо над нею. Це був боязкий, інтелігентний чоловік років сорока. Скромний і непомітний, він багато читав, багато знав і в житті покладався на логіку та здоровий глузд.
Він подумував про те, щоб почати залицятися до Людмили, такої ж скромної й інтелігентної вчительки історії, яка мешкала в тому ж будинку. Людмила не була проти, але він ніяк не міг зважитися. І тут з’явилася Світлана — і про вчительку забули.
Куди поділися його логіка та здоровий глузд, коли він сидів, притулившись чолом до шибки, і спостерігав, як Света возиться з білизною. Раптом шпильки, що тримали її волосся в акуратному пучку, розсипалися, і волосся рудуватою хвилею розсипалося по плечах. У Анатолія миттю запітніли окуляри.
«Господи, яка жінка! Богиня! — думав він. — Яка грація, яке волосся, один поворот стегна чого вартий! Як до неї підійти? Як заговорити?»
До цього він часто розмірковував, якою має бути його супутниця життя. Він висував високі вимоги до її розуму, ерудиції й не забував про господарські здібності.
І ось раптом усі вимоги полетіли в прірву: він навіть жодного разу не розмовляв зі Светою, а її поворот стегна вже зводив його з розуму.
Даремно Людмила фарбувала губи рожевою помадою, даремно купила собі нову прозору блузку й грайливо посміхалася Анатолію. Вона не витримувала жодного порівняння зі соковитою й апетитною Світланою.
Одного разу, у спекотний день, коли повітря було сухим і гарячим. Анатолій відчинив своє вікно в надії на легкий подих вітру, але відчув лише полуденну спеку. У цей момент він побачив Світлану, що йшла з пакетом продуктів в одній руці та великим кавуном в іншій.
Він, як завжди, зачарувався нею — від такої ходи можна зовсім втратити голову!
Інша жінка півжиття вчилася б так ходити й все одно не опанувала б цю науку. Раптом Анатолій отямився від солодкого дурману, і його осяяло. Ось і шанс заговорити з красунею!
Він кинувся у двір, у передпокої заплутався у взутті. Одягнув на одну ногу капець, а на іншу — черевик, вилаявся й перевзувся: капець на іншу ногу, а черевик — на іншу. Кинувся вниз по сходах, пригладжуючи на ходу волосся й бурмочучи заготовлену фразу.
Світлана якраз підходила до під’їзду, коли він постав перед нею й випалив: «Дозвольте допомогти такій важкій жінці, донести цей чарівний кавун!» Зніяковів і почервонів, бурмочучи: «Я хотів сказати…Вам допомогти!»
Світлана засміялася і з видом королеви, що виявляє найбільшу милість, простягнула Анатолію кавун.
Той радісно побіг сходами, а біля дверей квартири набрався сміливості й запросив Свету прогулятися ввечері містом. Та посміхнулася, знизала плечима й раптово погодилася.
Його щастю не було меж, немов птах на крилах кохання, він полетів до себе додому. І там виявив, що ключі залишилися в квартирі, але навіть це не змогло затьмарити його радість.
Довелося потрапляти додому через сусідський балкон, але це все дрібниці, коли за спиною ростуть крила!
Увечері місцеві бабусі довго обговорювали негідних підлітків, які розпилили у під’їзді якийсь отруйний газ. І вони навіть не здогадувалися, що це натхненний коханням Анатолій вилив на себе половину флакона парфумів, аби вразити красуню Світлану. Та справді ледь не впала, але, будучи міцною жінкою, встояла.
І вони пішли гуляти вечірнім містом: розпечений за день асфальт приємним теплом огортав ноги, запалювалися вогні, а люди поспішали у своїх справах.
Світлана була в червоній сукні, яка зухвало облягала її витончену фігуру. Вона взула туфлі на високих підборах, і Анатолій став нижчим за неї, що його безмежно засмучувало.
Він відчував себе негідним цієї жінки. Постійно ловив захоплені погляди, якими обдаровували її перехожі, і йому здавалося, що на їхніх обличчях застигло здивування: «Що цей кволий карлик робить поруч із богинею?»
Він намагався бути цікавим співрозмовником, блищав дотепністю й інтелектом, але постійно втрачав нитку розмови, щойно його погляд ковзав по її декольте.
У ході розмови з’ясувалося, що Света ще й розумна. Анатолій остаточно збожеволів, йому хотілося здаватися вищим, розумнішим, сильнішим і дотепнішим, ніж він був насправді.
Він купив їй троянди, морозиво і намагався затягнути її в найдорожчий ресторан. Але Света заявила, що на ніч не їсть.
Вони повернулися додому, місто остаточно занурилося в ніч. Анатолій метушився біля дверей, сподіваючись, що красуня запросить його до себе. Він викручувався, як міг, щоб заслужити цю честь, і був схожий на маленького хлопчика, який готовий залізти на табуретку й прочитати віршик, аби тільки його пригостили цукеркою.
У найневідповідніший момент у нього в животі протяжно й жалібно заурчало. Чоловік одразу почервонів аж до кінчиків вух, а Света сплеснула в долоні:
«Ви голодні! Я відразу й не здогадалася, навіщо ви мене так наполегливо закликаєте до ресторану! А в мене є борщ». І, рухома прадавнім жіночим інстинктом — нагодувати голодного, — вона запросила його до себе.
Ароматний борщ бордовою калюжею розлився по тарілці, прямо по центру красувався білий острівець сметани.
Анатолій з апетитом накинувся на їжу, закушуючи скоринкою білого хліба.
Коли борщ був з’їдений, він поглянув на господиню, але та стояла біля відчиненого вікна, і легкий вітерець ворушив її рудуваті пасма. Света не робила жодних кроків, щоб спокусити Анатолія, а він сам не наважувався.
Тоді він вирішив попросити ще одну порцію, щоб виграти час, а заразом віддати належне її кулінарним талантам і показати, який він справжній чоловік із хорошим апетитом!
З великими зусиллями з’ївши другу порцію, він зрозумів, що Света не планує залишати його на ніч. Але так просто не здався і, хвалячи господиню, попросив ще одну порцію.
Пізніше йому здавалося, що цей борщ потече у нього з вух. Ніякої любові йому вже не було потрібно. Він ледве вийшов, а точніше викотився, з квартири Свети. Піднявшись до себе, він довго розмірковував про минулий вечір.
«Світлана, звичайно, розкішна жінка, — міркував він, — просто мрія! Але мрія не тільки моя. Як витримати конкуренцію з іншими чоловіками? Треба весь час доводити, що ти найкращий. Треба весь час відповідати такій королеві, тягнутися до її рівня й бути насторожі.
Ні, це занадто складно, чи не краще просто милуватися, як вона розвішує білизну у дворі або вибиває килимок… Ні, я не впораюся з такою жінкою… Не впораюся…»
У шлунку Анатолія важко бурчала каструля борщу. Було так погано, що, перевернувшись з боку на бік, він зважився, незважаючи на пізню годину, постукати до Людмили й попросити чогось проти болю в шлунку.
«Люда — розуміюча жінка, — думав він, — щось порадить!»
А тим часом Света, висунувшись наполовину з вікна, із насолодою вдихала свіже повітря.
«Ні, — думала вона з усмішкою, — можна ще змиритися з тим, що цей Анатолій пахне, як парфумерна фабрика, але каструля борщу за вечір? Це треба варити відрами, не відходячи від плити. Ні, я такого чоловіка не витримаю… Не витримаю…»
