Син не цінує, що в нього вклала все своє життя. Я не відчуваю, що він хоч трохи вдячний мені. А все через квіти на 8 березня. Це ж треба було рідній матері, яка поклала життя, так віддячити. Поскупитися на нормальний букет.
Коли він був ще маленький, то вставав із самого ранку і дарував мені сховані квіти, а інколи й шоколадкою пригощав. Все це було дуже мило. Потім ми снідали, я приймала вітання та займалася своїми звичайними справами.
Ввечері з чоловіком ходили у кіно чи театр. Син залишався з бабусею. У неї теж свято, але вона нікуди не ходила, все вдома сиділа, то ж їй було не важко. А ми молоді, ще хочемо разом проводити час, радіти життю.
Тепер я сама бабусею і в мене є онуки, а також “улюблена” невістка. Ця жінка з села, то ж ні освіти, ні виховання пристойного не має. Це не жвава та моторна дівчинка, як всі могли б подумати. Вона взагалі така нероба, що це жах. Мій син після себе сам миє посуд. Йому навіть доводиться самому готувати, правда не кожного дня.
У мого хлопчика хороша робота, невістка ж отримує набагато менше. То чому б тоді їй не зайнятися сім’єю та хатніми справами? Коли ж в них з’явилися діти, то вона собі вигадала, що піде на курси, щоб змінити роботу та отримувати більше.
Та краще б вона сім’єю займалася. Навіщо їй та робота, витрачає час на казна-що. А так би хоча б мій син повертався до рідного гнізда та відчував, що його люблять та поважають. Та що це жінка така? Егоїстка та нероба, без поваги до тих, хто дійсно працює.
Тому я дуже обурена, що на 8 березня син невісточці подарував величезний букет гарнющих троянд, а мені якийсь тюльпанчик та коробку цукерок. Та це ж не повага до мене, я ж все йому віддала. А тут така чорна невдячність.
На днях вони прийшли у гості. Я не витримала й запитала у сина, чому він до дружини ставиться краще, ніж до рідної матері. Син промовчав, а от невістка заявила, що я погана бабуся, з онуками сидіти не хочу, то ж за що мені букети дарувати.
Я навіть трохи розгубилася спершу. Так, з онуками я не завжди сиділа, це правда. Але я ж не єдина бабуся та й не головний це показник – за онуками дивитися. Я ще не надто стара, в мене є свої інтереси. Батькам невістки все одно немає чим в селі займатися.
Якби не я, не мій син, хто б терпів її? Хто б погоджувався з нею у всьому? Мив посуд, за живої дружини, готував поїсти… Це моє виховання дозволило синові добре вчитися, знайти гарну роботу та утримувати цю жінку.
Де б вона знайшла ще такого, хто б їй курси оплачував? Хто б ще її по курортам возив? Не має освіти, то нехай хоч вдома буде порядок. Нехай хоч хазяйкою буде нормальною, але й цього не може. Тепер ми не розмовляємо, і я навіть не знаю, коли помиримось.
